*   *   *
А ночами туга така –
Не знаєш, де серце діти.
А ночами туга така –
Жоден не клюне сон.
Нависають передчуття
Схожі на сталактити.
Нависають зорі. Мовчать
Всім ліхтарям в унісон.

Терпне ніч. До хрусту.
До заморозків на травах.
Серце терпне. Жодним
Словом не доторкнись.
Та – нічого… Просто
Осінь іде – кульгава
Повз міста і села
Полем, одна, кудись…

І немає сил
Навздогін їй - слова чи сльози.
І немає сенсу
Спиняти її: «Зажди!»
Скільки ж тої ночі?..
І час її швидко зносить.
Скільки ж тої туги?
А думалось – назавжди…
  17-18.10.09.