Как же так, что вот так, безгранично
и так лунно-залито,
Когда ходит туман, как разбойник,
но, красть - не крадёт,
Когда в логово волчье сбегаются
тропочки сами-то,
Только нет ни волков, ни лисиц, и
никто, никуда не идёт.
И стоишь полужив, полумёртв,
с головой полусивой,
И пропал произвол, но и воля твоя,
как песок.
И вернётся та белая, та,
что недавно косила,
Поздоровавшись мило, попросит
точильный брусок.
Самокрутку свернёт и закурит
с причмоком
сосущим,
Отдохнёт и неспешно пойдёт
от тебя по стерне.
Ну, а коль - отлегло, то ты вспомнишь
о вещем и сущем.
И положишь брусок толи там,
толи тут, толи где.


*** Павло ГІРНИК

Але як воно так, як безмежно
і як воно місячно,
Коли ходить туман, наче злодій,
але не краде,
Коли в лігва вовків позбігалися
стежечки лисячі,
А нема ні вовків, ні лисиць і
не буде ні тут, ані де.
І стоїш напівмертвий,
напівнеживий, напівсивий,
І немає сваволі, і воля
тобі не така,
І вертається в білому та,
яка щойно косила,
Привітається і запитає,
чи маєш бруска.
І присяде на мить,
і закурить цигарку
міцнющу,
Відпочине і знову повільно
повз тебе піде.
А минулося — і нагадаєш
про віще і суще.
І брусок покладеш ані там,
ані тут, ані де.