Ми працюєм, щоб жити,
а жити - неначе востаннє.
Ми сідаєм за стіл
через зустрічі, через прощання.
Як співаєм, то - хором,
до праці збираєм толоку.
Хто ж були ті,
що першими разом робили ці кроки?
Ми складаємо душі свої,
як складають хлібини
до святкового столу
у нас, в українській родині.
Ми стрічками сплітаєм їх
разом від роду до роду -
веселкову красу,
душу-пісню для свого народу.
Ми живем, щоб співати,
не так, як співати, щоб жити,
ми п"ємо і їмо,
не для того, щоб лиш бути ситим.
Вишиванка не тільки для того,
щоб тіло зігріти,
і хрестами на ній
недаремно над серцем пошито.

2006 02 03