*   *   *
Коли в лахміття все життя роздерте
І тисне біль, немов нове взуття, -
Так хочеться заснути, наче вмерти.
Упасти в сон.
Прокинутись в життя.

Бувати там, де пам`яті немає,
Лишити все, неначе й не було.
Благословенна ніч моя – пралайя,
Глибокий сон метелика під склом!

А завтра – ранок, роси і тумани.
А завтра – сонце у моє вікно.
А зараз – сну,
Подушки,
Валер`яни,
Накрити плечі грубим полотном.

А зараз – тиші. І – нікого в гості.
Нічого в сон – ні сосен, ні дубів…
Нехай приспить по-материнськи простір
І розпач мій розчинить у собі.

Так хочеться заснути… До світанку…
     7.06.09.