Овчаренко Клавдії Костянтинівні
                                               


1

Мій клас. Брунатна дошка...
                                        Напишіть
На дошці дрібно: ”Вірш про рідне місто”-
І я просиджу тут уроків шість,
Вдивляючись у мерехтіння свічки...
Не тратьте крейди. Спогади зберу -
І ностальгійно, пафосно, надривно
Колись в поемі опишу всі ниви,
Село Озерне, двір дитинства, дуб...
Не стрінете з узбіччя шляху слів -
Мої слова зростали у світлицях.
Переплету печаль, утіху, приязнь.
Я Крим пройшла... Не зупиняє рів.
Я слухала фанфари мідних труб,
Неслась у літаках, тонула в морі
( Цхалтубо...
              Єреван...
                          Сухумі...
                                       Горі...) –
І повернулась на питомий ґрунт.

2

Вдова-бабуся в Горі не була,
Не бачила нічного Єревану.
Згорьовано шукала ниву-рану,
Де муж Іван затиснув біль в кулак...

Люблю сільських озер вербовий лід.
Росла я між селянок смаглолицих.
У серце поціляла блискавиця,
Та залишила на долоні слід.

Мої слова - з колоссям в унісон.
Мене і в завірюху вабить поле.
Зміїться стежка...
                           Тане синя льоля...
І вибухає сонцем літній сон...