Снігурі
Дали завдання в школі нам:
Іменники знайти.
До слів, що є в підручнику,
Враз добереш їх ти.

Червонобоке – яблуко,
А довговухий – кріль!
Червоногруді... Хто ж би це?
Дід каже: “Снігурі!”

І дивиться здивовано
На дідуся Максим:
– Таких тварин не знаю я...
– А ось я розповім.

Не так давно, онученьку,
Прегарні птахи ці
Щороку гостювали в нас,
Як теплі промінці.

Узимку білий сніг лежить
Чи хуртовина дме –
Снігур червоно пломенить,
Мов сонечко ясне.

Немовби яблук на снігу
Розкидає зима –
То веселяться снігурі!
А зараз їх нема...

– Чому ж нема, дідусю, де
Поділися вони?
Чи відлетіли в теплий край
На пошуки весни?

Чи, може, повернутись їм
Завадили вітри?..
Я хочу бачить снігурів!!
– Ось рік уже котрий

Не повертаються птахи,
Що радість всім несли.
Мабуть, довкілля наше так
“До ручки” довели,

Що снігурам тут більш не жить... –
Дідусь собі пішов,
А внук дивився у вікно
І думав знов і знов:

“О, повертайтесь, снігурі,
Я хочу бачить вас!..
А хто за вами пропаде
У цей похмурий час?

Про кого розповідь сумну
Я внуку поведу?
Чи, може, й проліска ніде
З малим вже не знайду?..”