...Настануть зміни у житті, що не роби:
впадуть дощі, листком пожовклим пурхне серце,
запахнуть щастям відкриття нові гриби,
і знов насупиться, і знов засяє обрій,
і знов проклюнеться надія з-під снігів,
і знов настануть зміни, – добрі чи недобрі,
такі чи не такі, як ти собі хотів...
Хтось тяжко так прокляв цей світ веселоокий,
так по-китайськи щось сказав без зайвих дум,
що все живем в епоху змін... І доки? Доки?
Стабільний рух, стабільний гам, стабільний шум...
Стабільні зміни! Парадокс із парадоксів.
Нуртує, риє береги стрімка ріка –
тече у вічність... без керма і лоцій...
А де ж та пристань? І яка вона? Яка?