Я стріла Каїна і Авеля – вві сні.
Вони ще грали в киці-баби на осонні.
Вони ще пізнавали смак борні.
Росло каміння сіре – на жертовник...

Ну що я їм – німа – могла сказать?
І чи подіяли б на вбивцю застороги?
Сумирний Авель за валун ховавсь,
А Каїн лоба морщив - йшов на лови…

І підняла я очі до небес -
Щоби не бачити рокованого вбивства…
Невже у тому днів єдиний сенс,
Щоб від безсилля сотворять молитви?

Я стріла Каїна і Авеля – вві сні.
Ще Каїн хихотів... Не прагнув крові…

Прокинувся в моєму лоні плід –
Від рос порання, під чаїний стогін.