Чорні тонкі галузки
На сніговій канві…
Здається, життя – на друзки.
Чи будуть світанки нові?
Ось цей – прийшов, вишиває
Червоним по білому так,
Що чорні воронячі зграї
Марніють і блякнуть в очах.
А завтра… чи буде завтра?
А може, сьогодні – край?
Горить калинова ватра –
Розтанути снігу не дай!
Нехай він біліє, хай буде
Навколо сама чистота,
Не стане ні сліз, ні облуди –
Лиш біла канва проста.
І я знов почну вслід за ранком
Нове вишивати життя,
Так тихо, нечутно і м’яко,
Як мрії у вирій летять…