моя теологія – руки по лікоть криваві.
це – анатомічне натхнення, це – вогнековтання.
моя тебе-логія пристрасно розчленувала
усе, що в тобі не моє ще лишилось останнє.

моя тебе-логія – понаднатхненність, надмірність,
проста обеззброєність – погляд лишився, як скальпель.
прорізаність в тебе – єдина моя релігійність,
як здатність об тіло твоє розбиватись на скалки.

можливість переспіву, переосмислення плоті.
забити по цвяшку у душу, ступні і долоні.
я мовою п’яного тіла питаюся : хто ти,
прекрасна потворо моїх підсвідомісних хронік?

істото із болю і світла, із сперми і меду,
із рухів метеликів, міцно прип’ятих до смерті,
я мушу тебе розтинати, любити. це – credo.
це невідворотність кінечності. будьмо відверті

і не відвертаймось. це – анатомічний театр,
видовище латексу, сталі, отрути і крові.
моя тебе-логія – телеологія страти.
моя тебе-логія – це апофатика болю.

це змога утвердити смерть як наступну сторінку,
яку перегорне твій погляд, спрямований в сонце.
коли ти ітимеш на небо (ти – бог, а я – жінка),
всі янголи пошепки в мене питатимуть: «хто це?»