1
ніч
язиками вилизують
шерхлими
крони
вперті у небо
важкими
налитими
вітром грудьми

тужно
осінь-повія
за віялом
зіщулившись
плаче

нігті білі
вікон
до чорної крові
час згризає
заливає чорним
останнє
незгасле вікно

вуаль відхилено. тужавіє вітер. ніч.


2
оком
альбіноса
повернутого у профіль
місяць
продирається
крізь ламкі пальці
анемічних дерев

я вкотре
чую як мене кличуть
на Ім’я

зашморгом промінь
пестить
шиї ліхтарів
мертвих
і заздрісних

блідо пахне
кропив’яно ірже вода
гладкою шерстю
вилискуючи

я випльовую
повітря з грудей

альбінос відвертається

йому нудно
гратися зі мною
в піжмурки


3
шалений рух
проймає
тіло статичності
(статечності)

рвучко
кидає вітами
в бік мосту

зашерхлими м’язами
б’є в іржаві
тарелі голосу

крик
викинутий назовні
як злякана
миша
летюча але безкрила
сіпається у повітрі
нездатен
зрушити з місця
брилу тиші
та ба
навіть тіло власне

беззвучно верещать
дерева
змилені як коні

допоки поквапливий санітар
у хрусткому халаті
вколе їм у вени
подвійну дозу
транквілізаторів

4
як тягнеться
за вовчою зграєю
тужливе виття

як простягається
од свічки
ясний шлейф
білого світла

як повзе тінь
за кожним
приреченим жити

як супроводжує
жертву
запах спітнілого тіла
й голодного страху

як женеться луна
за потаємним шептанням
у порожній залі

як юшить
цівка брунатного кольору
неодривно
за тілом конаючого

так само
невблаганно й нерозривно

дерева тягнуть
голоси свої за місяцем

щоразу тугіше
намотуючи їх
на земну кулю
            
5
цими венами
небо на землю
спльовує тугу

по ним само
повзе у світ
зміїна журба
і плач за неможливим -
найсамогубніший
з усіх плачів

цими судинами
зарослими корою
та шерхлим листям
молочно-біла
печаль
вливається
у моє серце

місячні сни
ллються ними
та тіла
мертвих янголів
зогнилі на сік

дерева
знають усі жалі
раніше за нас

бо їхніми жилами
спльовує тугу небо

6
вовки виють
чи то
голосить за померлими
вітер
байдуже
моя душа
наче олень
завмерла
нашорошена
нюхає
смерть
і нею
п’яніє

мліє
од блаженства
уявляючи
як несамовитий вітер
прониже
її тіло
гарячим списом

і розбризкає
її білу кров
по цілому небі
            
7
політ
сірих янголів
врослих
у землю крильми

рвучкість
невипущених
з лука
стріл

швидкість
мертвої
мертвої
мертвої
птахи
каменем падаючої униз

крик
тисячі
німих ротів

прагнення дерев
за
   місяцем
                 іти