Ігор Павлюк

Книга гостей автора

Поля з позначкою * обов’язкові для заповнення. Введення коду підтвердження є елементом захисту від спаму, який розсилається електронними роботами в книги для гостей

Код підтвердження:
Введіть код підтвердження: *
Ім'я: *
Місто:
E-mail:
WEB:
Тема: *
Повідомлення: *

	2009.06.15/ Пафосу/ Женя Більченко
	Повірте мені, що в Ігоря немає ні на крихту самозакоханості, бо геній виключає апломб. Є відчуття свого призначення, є суперкритичність і супервимогливість... до себе перед усім, є почуття екзистенційної самотності, яке всіх розумних людей гризе і дає наснагу жити далі... А про пафос - то наш стьоб, розумієте, форма протесту проти сірості. Ви можете мені вірити, бо я не як фанатична "дівчинка" кажу, а як філософ, поет і побратим, не схильний до ахів-охів, бо не переношу. Ігор - Поет і Людина з Великої (знову пафос:)
	2009.06.14/ Ретро/ Ніжний нескромний поет-бандюган
	Ну... Краще, мені здається пафос, ніж цинізм. Цинізму у наш час і так - хоч греблю гати. Нехай хоч поети будуть нескромно щирими, бо скромний цинізм - перша передумова шляху у небуття... :)
	2009.06.14/ не боюсь даже пафоса :)/ Женя Бильченко
	Надо что-то трепетное придумать, а слов нет... Ты просто ВЫШЕ всех слов и вообще... "ваще"... слишком боимся быть пафосными... НИЧЕГО не боюсь С ТОБОЙ.
	2009.06.14/ .../ Пафос
	Не скромно...так...
	2009.06.14/ І де Ти, Женя, така взялася!../ Ігор Павлюк
	Ти, милий Друже-Євгеніє, як справжня Жінка, змушуєш мене рости. Це боляче, органічно, органно, навіть якось оргазмно, прости Господи... Ти - мій читач майбутнього. Не думав, що ще за фізичного свого буття доживу до Такого Читача. Щасливий цим. Вибачай за пафос. Але правда завжди трохи пафосна. У мене ж, знаєш, і з самоіронією все окейно. :) Отож, пиши, пиши, Сонечко - безсмертно про безсмертне... :) Твій вічний боржник ІП.
	2009.06.14/ Сонячний зайчик засне на моєму мечі/ Женя Більченко
	Я, чесно кажучи, не знаю, що тобі сказати такого, щоб і банальністю не було, й одночасно хоча б трохи наближувалося до суті твоєї духовної енергії. Люди, це Щось. Це потребує ще однієї моєї статті (усі траХтати безсилі, тим не менш). Дивовижне, парадоксальне і "органічно-органне" (твій вислів) поєднання в одному знустку кровної - з калини і поту -  насолоди космосом (живим, олюдненим і божественним одночасно) і такої ж за силою трасцендентальної відстороненості від нього -Туди... Бачу свічу, окраєць сла, мідний хрест - ісе це не тут, а на Сіріусі. Але й тут, у сірості... Світить. Руде. Біле - божевільна гаряча білка. Таки напишу статтю. Будьмо, брате!
	2009.06.09/ Это потрясно, ей-Богу/ Женя Бмльченко
	Падають і падають з казок Райських яблук злі метеорити.
	2009.06.05/ Відключу мобільний телефон./ Юлія Бережко-Камінська
	Звучить цей вірш десь у душі, як музика. Тільки не мелодія телефонного сигналу. Настрій передано дуже майстерно. Успіхів!
	2009.05.30/ І зорі магнітні. І вітер в затопленім храмі./ Тетяна Дубина
	потужно і патріотично, а загалом - ще й дуже повчально... "А я розбишака… Я гострий, мов дріт електричний. Я вибух підземний, Що тишу із себе струсив." - а це ще навіть краще "крові" і "вогню" ;)
	2009.05.30/ "...і чекають пришестя..."/ Свiтлана Залiзняк
	Шановний Поете, дякую за пробудження і в моєму єстві струни очікування ПРИШЕСТЯ. Мені теж очі пташок, найчастіше голубів, людські, барви стиглого терносливу. Голубів годують біля Печерської лаври за...(не буду тут про сумне писати). "Реагую на тон" і я. А ще: можливо, пташки чекають ще й на ...Потоп. І потому горлиця принесе гілку маслини - вість, що є твердь земна знову? "Ці пташки на деревах..."  :)  Нині їх безлік, і самодостатньо співааають...Ті, що співають в терні... Ті, що співають вперше... Ті, що співають востаннє... А в моїй  Полтаві солов"ї пробудилися, кілька років їх не було чути. Мабуть, чекати варто розвою в країні? Дякую за насолоду. Веснійте!