Микола Мартинюк Переклад з Павла Кричевського Венеція. Світанок. Відображення Надії Поглянь, яка унизу картинка: В ній ми і небо. Нема й не буде Людей, ні тіл, ані поєдинку Між тінню й світлом. Світ – пересуди З життя – для смерті. А ми – прозорі. Крізь нас спливають хмарки небесні, І в безбережжі цім неозорім Ми – непідробні, ми – безтілесні. О, як ми довго себе шукали, Крізь твердь пройшли, Ту, що дні та ночі. Дивись, – знайшлись! І не розплескали Ні барв небесних, Ні зір рядочків. А час крізь нас і тече, й вирує, І, вітром вирвавшись на свободу, Сплеск двох сердець І життів двох чує. І п’є світанку цілющу воду. Павел Кричевський Венеция. Рассвет. Отражения Надежде Смотри, какая внизу картинка: В ней мы и небо. И больше нет ни Людей, ни тел и ни поединка Луны и солнца. Мир – это сплетня О жизни – смерти. А мы – прозрачны. Сквозь нас плывут облака, влекомы Волной беззвучной, а это значит: Мы – настоящи, мы – невесомы. О, как мы долго себя искали, Сквозь твердь пройдя, Ту, что дни и ночи. Смотри, – нашлись! И не расплескали Ни красок неба, Ни звездных строчек. А время нами течет и дышит, И, ветром вырвавшись на свободу, Плеск двух сердец И двух жизней слышит. И пьет рассвета живую воду.
|