Найталановитіший  поет pоstшевченківської доби

                                                                                                                                                                                                 

 Від своєї тіні не втечеш.

                                                                                                 

 Подільська приповідка.                      

В українській літературі середини ХІХ століття  серед відомих корифеїв поетичного слова  по-шевченківської  доби, які  внесли вагомий внесок  в розвиток реалізму, демократизму  в художній літературі,   посів високе місце талановитий подолянин з Калиновського краю Степан Васильович Руданський ( 6.01.1834 – 3.05.1873). У творчому доробку Руданського, зустрічаються різні жанри, від романтичних балад, лірики, співомовок, байок, гуморесок, історичних поем, поем-казок, водевілів, перекладів. Наприклад, Руданський переклав „Енеїду” Вергілія, „Іліаду” Гомера,   „Слово о полку Ігоревім”,  історико-легендарний старочеський Краледвірський і Зеленогорський рукописи  вченого чеха Ганка, поему „Демон” Лермонтова, старогрецьку поему „Батрахоміомахія” („Війна мишей і жаб”), „Пісні про віщого Олега” Пушкіна та інші твори світової класики.



Вже після смерті автора народної пісні „Повій вітре, на Вкраїну” в 1875 році газета „Киевский телеграф” вмістила статтю М. Драгоманова „Малоруська література в Галичині”, в якій давався огляд творів, надрукованих в журналі „Правда” за 1874 рік, де говорилось: „З оригінальних віршів у „Правді” заслуговує на увагу тільки „Наука” Ст.. Руданського. Руданський був один з дуже небагатьох малоруських поетів недавнього часу з справжнім талантом і з спробами зачепити нові теми..” За життя поету вдалося надрукувати близько двадцяти власних поезій, вони й створили йому славу визначного поета.


Іван Франко  особливо відзначив творчість Степана Руданського , вказавши в літературно-критичній статі про відомого на той час автора „Співомовок”, що він належить, без сумніву, до найбільших талановитих українських поетів серед тих, що появилися по смерті Шевченка”. Дякуючи дослідницькій праці Каменяра,  А. Кримського, М. Комарова, В. Лукича було зібрано і видано в 1895-1903 роках у Львові найповніше видання творів Степана Руданського в семи томах, адже за своє життя поет не зміг видати жодної книги.

Заборона цензури на твори Степана Руданського, свідчила про їхню гостру сатиру на негативні суспільні явища , демократичність. Поезії Руданського, дійсно,  мали великий вплив на розвиток шевченківської традиції дружби і єднання культур народів. Настільки це можливо для літератури середини ХІХ століття, демократична  традиція української літератури в особі Степана Руданського, отримала творче піднесення  саме у фольклорному колориті  живих образів в „Співомовках”.


Від’їжджаючи в 1861 році, після закінчення академії, на роботу в Крим, письменник  від 1 вересня записує у своєму щоденнику: „Прощай, Петрополю!.. Сировим залізом з землею та іржею попав я до тебе, ти мене перетопило, ти мене перекувало, і сухим і твердим пустило од себе... Прощай же мій друже, прощай, Петрополю, прощай моя радо-порадо...”


У 1860 році автор поезії „Гей, бики!” підготував до друку збірку своїх творів, але Київський цензурний комітет не дозволив її друкувати, тому перша збірка вибраних творів подолянина  видана в 1880 році у Києві. Варто згадати, що в ті часи подібна доля чекала і найвизначніший прозовий твір „Люборацькі”  талановитого  подолянина з Тульчинського краю Анатолія Патрикійовича  Свидницького(13.09.1834 -  18.07.1871), котрий у повному обсязі надрукований був в 1901 році Іваном Франком


Талантом оригінального гумору Руданський  відрізнявся найкраще. Його гумор та сатира в співомовках , що написані в 1857 -1859, під час навчання в Петербурзькій медико-хірургічній академії, є найпомітнішим явищем після творів Шевченка. Саме співомовки, які  спрямовані на захист звичайної людини з народу проти  панівних верст населення, в яких з високою художньою майстерністю змальовані потворні соціально-побутові явища ,  ввели талановитого поета в когорту передових діячів України середини ХІХ століття. В співомовках використано ритм народної подільської коломийки,  живість вислову  та делікатний гумор майстерно увібрав поет в ці найоригінальніші поетичні твори. Зазначу, що в деяких співомовках Степан Руданський, користуючись фольклорними джерелами, гостро висміює представників інших народів,  таким чином ідентифікуючи власну духовну та національну приналежність.

Працюючи над перекладами  поезії Михайла Лермонтова, автор унікальної співомовки „По чому дурні?”  спробував писати оригінальні поезії російською мовою. Про це свідчить заголовок  „Проба по-московськи” в одному з рукописних збірників, впорядкованих самим Руданським. Але в рукописі ці кілька сторінок, написаних російською мовою, були кимсь вирвані, і знайти їх до цього часу не вдалося.

У поета не склалися стосунки з батьком після того, як  той провалив вступ в духовну академію, а поступив в Петербурзьку медико-хірургічну академію. Зберігся лист священика батька до Руданського 1859 року: „ Мне обидно, что ты писал не сам, а через других просишь  денег, как будто считая для себя унизительным просить об этом сам.. Письма твои, написанные грубо, ничуть не располагают меня в твою пользу, а только приносять боль серджу и заставляют жалеть, что я употребил все мое воспитание для того только, чтоб видеть тебя неблагодарным... Если хочеш написать письмо, то пиши или почтительно не по-малороссийскому, або лучше ничего не пиши”.



          Поет  вірив у свою духовну місію,  залишивши нам в народній інтонації  слова:



                                               І я знов живий

                                                Світ оглядую,

                                                 Смерті першої

                                                    Не пригадую.