Матеріал опубліковано у вінницькій обласній газеті «МІСТО», № 35 від 1 вересня 2006 року.

Стаття викладена на сервері газети „МІСТО” тут http://misto.vn.ua/index.php?action=1&;k=2295

Локальна копія статті:  
 
    Всеукраїнський поетичний фестиваль «Підкова Пегаса» зібрав у Вінниці поетів із 17 міст України.

    Поезія за своєю природою загадкова і не відкривається кожному зустрічному.
Сократ

    Вірші можна читати по різному. Наприклад, сидячи, лежачи, або навіть... стоячи на голові. Головне — щоб тебе могли зрозуміти і щоб глядачам це подобалося. Але, безперечно, щоб самі твори було талановиті... Лише тоді можна покинути усі домашні справи, за власні кошти придбати квиток і вирушити на три дні в інше місто для того, щоб разом з кращими поетами країни поспілкуватися і «потусуватися» на Всеукраїнському поетичному фестивалі «Підкова Пегаса-2006», який нещодавно проходив у Вінниці.
    За відгуками самих учасників, дійство було не просто чудовим, а серед подібних фестивалів одним із найкращих в Україні. Навряд чи такі відгуки могли прозвучати без добросовісної роботи команди організаторів фестивалю (ключові фігури — видавець Микола Кротенко та поет Юлія Броварна (поетична група «Лірики Т»).
    — Поетичний фестиваль у декого може асоціюватися лише з декламуванням віршів, — розповідає Микола Кротенко. Але подібна точка зору є обмеженою і однобокою, хоча самих віршів за час проведення фестивалю дійсно було прочитано немало.
    У першу чергу ця подія, без перебільшення, є невеличким внутрішнім(!) святом для самих поетів. Справа в тому, що зрозуміти світосприйняття та світогляди творчих людей іншими «нетворчими» членами суспільства доволі непросто.
    Нерідко пересічними людьми творчі люди сприймаються, в кращому випадку, як диваки, які дещо затрималися в дитинстві. Ну хіба буде хтось із сучасних «нормальних пацанів» прив’язувати листа до повітряної кульки зі своїм потаємним зверненням до Пегаса і потім привселюдно запускати цю кульку в небо?
    На мою думку, поети, об’єднані своєю причетністю до поетичного Слова, в першу чергу їхали поспілкуватися з тими, хто може їх зрозуміти. В другу чергу — для вдосконалення своєї власної мистецької майстерності, тому що, без перебільшення, послухати інших і чомусь повчитися було в кого. Ще одна складова бажання поетів їхати в інші міста — енергетичний та творчий заряди, які отримують всі без виключення учасники подібних фестивалів. Все решта, як, наприклад, зайняті, чи не зайняті місця у конкурсі, — це примхи фортуни і менш важливі деталі.
    Ще одна, на мою думку, важлива сторона саме нашого фестивалю — він не закінчується з роз’їздами авторів у свої домівки, і в розрізі спілкування та популяризації творчості поетів буде мати постійне продовженні у Інтернет-середовищі на новому сервері «Поезія та авторська пісня України» http://poezia.org. Ідея та концепція цього проекту — «Сервер для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні».
    — «Підкова Пегаса» — дещо дивна назва, особливо з точки зору відвідувачів пушкінських чи шевченківських читань, які регулярно проходять в різних містах України...
    — Роздумуючи над назвою Фестивалю, було прийнято рішення не акцентувати увагу на національності, або на поетичних усталених іменах-«брендах», щоб не ображати нічиї національні почуття представників двох культур, які реально присутні в Україні незалежно від чийогось конкретного бажання. На всяк випадок вважаю доцільним додати, що наша «Підкова Пегаса» не має ніякого відношення до інших символів з підковами — політичних. До проведення даного фестивалю не причетні ні в якому вигляді ніякі політичні або завуальовано політичні організації чи об’єднання. А Пегас — він для всіх Пегас, на нього можуть ображатися хіба що ті, для кого важлива не сама поезія, а така делікатна сторона творчості, як «Я в поезії».
    — Чому серед учасників конкурсу було так мало вінничан?
    — Якщо звернутися до сухих статистичних фактів, — розповідає Юлія Броварна, — то на участь у конкурсній програмі подали заявки 9 вінницьких поетів. Після проходження творчих майстерень до участі у конкурсній програмі з дев’яти вінничан були допущені лише три. Із цих трьох лауреатом фестивалю став лише один — Юрій Сегеда. На підставі цього факту можна скласти деяке враження про творчий рівень конкурсантів. З приводу участі інших поетів сказати щось обґрунтоване доволі непросто. Вінничанам, причетним до творчості, було роздано біля 150 персональних(!) запрошень. На етапі підготовки робилися різні персональні(!) нагадування. Врешті решт із 150 запрошених прийшли в кращому випадку лише п’ята частина. Це при тому, що вінничанам не потрібно було їхати в інше місто, витрачати кошти на дорогу та проживання, а просто пройти до місця проведення основних фестивальних подій. В цілому зі статусом «Конкурсант» на фестиваль приїхали 51 поет із 17 міст України.
    — Який поетичний світ України з точки зору мови — російсько- чи все ж таки україномовний?
    — Мову можна порівняти з релігією або вірою, — ділиться своїми думками Микола Кротенко. Намагання прививати людям якусь із мов штучно, на мою думку, подібні до зусиль прапорщика з анекдоту, який зупиняв поїзд командою: «Поїзд, стій! Раз, два!».
    Багатовікові російськомовні літературні традиції незалежно від нових кордонів нікуди в Україні не ділися, так як нікуди не зникли і прихильники російськомовної культури. До всього, проти напору потужних «народних» грудей Вєрки Сердюки доволі важко протистояти навіть такому майже геніальному сучасному поетові, як Сергієві Жадану. А якщо вести мову не про зовнішньо-показну сторону переходу до спілкування українською мовою, а про внутрішнє бажання людей більше спілкуватися саме українською, то, на мою думку, досягти позитивного результату в цьому надскладному процесі можна лише за рахунок філігранних зразків мовного мистецтва, які людям хочеться слухати та читати просто тому, що вони гарні. І розуміння цієї краси мови та думок, висловлених за допомогою мови, має виходити виключно із середини(!) душі людини, а не за рахунок якихось нав’язувань, лозунгів чи закликів. Але тема мови — це окрема тема, яка потребує дещо більш ґрунтовних міркувань та аргументів. А якщо зупинитися на мовній статистиці фестивалю, то в цьому році приблизно 80% учасників були російськомовними і лише біля 20% — україномовними.
    — Кому потрібна сьогодні поезія на Україні, окрім самих авторів?
    — Якщо не намагатися видавати бажане за дійсне, то після отримання Україною незалежності поезія давно вже стала жанром, як би так поделікатніше сказати, «не для всіх». Сучасні прихильники поезії — це переважно представники старих інтелігентних родин та нечисленні представники молоді, які в різних формах причетні до мови у професійному сенсі. Коло таких людей з роками, м’яко кажучи, не розширюється. Ми без ілюзій розуміємо те, що фестиваль «Підкова Пегаса» є своєрідною спробою «обігрівати Всесвіт», і що навряд чи після його проведення у Вінниці збільшиться кількість людей, яким у принципі цікава та потрібна поезія.
    Але, наскільки це можливо в діапазонах та засобах досягнення мети, вінницьке видавництво «Континент-прим» докладає та інвестує максимум зусиль саме для підтримки і подальшого життя жанру поезії. Одна з причин — після багаторічного власного читацького досвіду зі всіх літературних жанрів для себе особисто я залишив лише чотири: поезія, авторська пісня, афористика та філософія.
    — Що з фестивальної програми запам’яталося найбільше?
    — Швидше за все, що для кожного учасника фестивалю найбільше запам’яталося щось своє, — продовжує Юлія Броварна. Команда організаторів намагалася робити все можливе і неможливе, щоб жоден із гостей та учасникам фестивалю не був обділений увагою. Наскільки можливо було втиснутися у жорсткі часові рамки, різноманітні робочі програми змінювалися програмами для відпочинку, основні з яких — прогулянка поетів на катері Південним Бугом та екскурсія в музей-садибу Пирогова.
    Доволі жваво гості та учасники реагували на поетичну гру-шоу під назвою «слем». За правилами слему ставка читцем робиться не на сам текст, а на артистизм та незвичайність виконання. В цьому відношенні поети намагалися перевершити не тільки інших, а інколи навіть самих себе. Так, наприклад, один із членів журі, авторитетний український поет Ігор Павлюк читав свої твори, стоячи... на голові. Після завершення слему він пояснив своє рішення читати вірші у такій екзотичній позі тим, що сьогодні весь світ перевернутий з ніг на голову і для того, щоб цей світ повернути у первісний стан, поетам потрібно ставати на голову, щоб люди звернули увагу і хоча б частково захотіли задуматися над багатьма питаннями сьогодення.
    — Цікаво було б дізнатися ще відповідь на запитання «А судді хто..»?
    — Доволі непрості рішення про долі лауреатів «Підкови Пегаса-2006» приймало журі у складі шанованих у царині поезії та мистецтва України барда, співака та композитора Сергія Миколайовича Мороза, (Київ-Боярка), поета, письменника і науковця Ігоря Зиновійовича Павлюка, (Львів-Київ) , літературознавця та науковця Ольги Іванівни Скобельської, (Черкаси) та ведучого прямих ефірів Національної радіокомпанії України Дмитра Миколайовича Хоркіна, (Київ).
    Ще декілька слів про результати конкурсної програми. Згідно рішення журі гран-прі фестивалю отримав поет Олексій Торхов (Миколаїв). Десять учасників-конкурсантів стали лауреатами «Підкови Пегаса-2006» з врученням дипломів і кам’яних кубків: Валерій Сазонов, (Київ), згаданий вище Юрій Сегеда, (Вінниця), Євгенія Баранова, (Ялта), Василь Дробот, (Київ), Станіслав Бойко, (Дніпродзержинськ), Юрій Пусов, (Дніпропетровськ), Людмила Некрасовська, (Дніпропетровськ), Павло Коробчук, (Київ), Михайло Квасов, (Александровськ), Юрій Крижановський, (Київ).
    Насамкінець хотілося б також добрим словом згадати ще декількох людей, котрі також докладали свої зусилля, час та енергію для «обігрівання Всесвіту...» Це вінницькі поети Леонід Борозєнцев, Вікторія Сікорська та Сергій Негода, які в складі оргкомітету фестивалю працювали чесно і добросовісно більше «за кадром». Особлива подяка директору Вінницького професійного ліцею сфери послуг Володимиру Борисовичу Петрову, котрий люб’язно надав приміщення, тепло, затишок і зручності поетам зі всієї України.
    ... На той час, коли готувався цей репортаж, кульки з прив’язаними до них листами від поетів, напевне вже долетіли до Пегаса. Що відповість кожному з поетів Пегас — невідомо, тому що, як сказав один із класиків «Нам не дано предугадать, чем наше слово отзовётся...»