Щоразу, коли йде мова про українських словотворців, що пишуть російською, мене обсідають складні й суперечливі почуття. Феномен української російськомовної поезії потребує окремого дослідження (коли не докторської дисертації). Принагідно сьогоднішніх творців мовою Пушкіна і Путіна, що мешкають на теренах України, можна умовно поділити на дві групи: українські російськомовні поети (пишуть російською, але ототожнюють себе з Україною, шукають місця під сонцем в укрсучлітпроцесі, подеколи пописують українською - словом, такі собі аналоги Леоніда Кисельова) і російські поети України (пишуть тільки російською, ототожнюють себе з Росією і пробиваються в російський літпроцес - аналоги Бориса Чичибабіна). Поділ цей, як було сказано, дуже умовний, між цими групами існує стільки містків, зчеплень, перемичок, що бажання розвивати тему відпадає.

Тому... давайте не про це. Давайте про поезію. Бо є угрупування, процеси, видання, що запротоколюють в аннали літературознавства. А є цікаві поети - тут і зараз. Отже, київська російськомовна поетеса Ольга Брагіна в квітні цього року презентувала свою першу-не-останню збірку «Аппликации». Презентація пройшла з урахуванням всіх новомодних традицій: підвальний ресторан «Диван» в серці Києва, запрошення гостей зі столичної андеграунд-богеми, автографи і фотосесія з поетесою (Господи! «Фотосесія з поетесою»! Звучить як заголовок поеми). Одначе менше з тим - познайомимося ближче з рукоділлям Ольги. Поетична манера авторки формально проста, але складна теоретично. Будучи поетесою сьогодення і свого часу, Ольга при цьому тяжіє до поетичних традицій, найчіткіше у ній проявляються традиції російського Срібного Віку. Ні, то не куртуазні переспіви Ахматової (не Ахметової!), якими подеколи грішать російськомовні поетеси. Ольга має цілком самостійний голос і власну манеру. І, якщо вже на те пішло - оригінальне втілення. Її поезії, замість традиційної строфо-рядкової схеми, записані суцільним рядком. Тобто прозово. В читача, що вперше відкрив «Аппликации», це викликає розгубленість - поезія в прозі? Ні! Якраз ритміка й римування в Ольги чіткі й свіжі. Для чого ж прозовий розмір поетичному твору? Відповідь на це автопитання слід шукати у творах. «Аппликации» - це збірка поетичних новел, кожна з яких має свій сюжет. Сама поетеса пояснює власну манеру віяннями Срібного Віку. Цей Вік зримо чи незримо присутній в кожній поезо-новелі. «Cерафима Андреевна разучила Брамса, утром в гнезде дворянском пьет шоколад, за латунной решеткой машет хвостом Фифи», «Эдна и Александра носят белые платья, надеются встретить принца, читают Эдгара По, в портретное сходство веря», «Я забираю последний пенни у лорда Джима и покупаю шляпу из мелкой соломки цвета вяленой лососины», «Господин оформитель выходит из дома, встречает Елизавету, говорит ей: «Вот так вот носишь высокие чувства, к груди прижав» - це не просто псевдоакмеїстичні замальовки. Це ті робочі елементи, ті засоби, з яких створює аплікації сучасна майстриня - людина ХХІ століття. Зрештою, срібновікові ремінісценції не одинокі в арсеналі зображувальних засобів поетеси. Її творча манера в передньому слові до «Аппликаций» охарактеризована як «сюжетний атракціон, заснований на літературних ремінісценціях». Що характерно - при своїй академічній начитаності в Ольги цілком сучасна, модерна манера письма. Цю манеру можна наслідувати (що роблять її друзі у присвятах), але відтворити - ні.

В багатьох російськомовних (та й не тільки) молодих (і не дуже) поетів простежується «хвороба Бродського» (термін мій, якщо що) - потуга до нагромаджень образів, алітерацій, відомих імен, назв, лейблів, що в усіх на язику, при відсутності чіткої тематичної основи. Таке собі писання віршів ні про що, але з претензією. Слава Музам, Ольга Брагіна не заразилася модним віянням словесної гри заради гри (хоча окремі симптоми «хвороби» проглядаються в деяких віршах, що не увійшли до збірки). Її поетичні новели епічні, вимагають зосередження, не можуть «ковтатися» і читатися «запоєм». Специфіка поезії потребує і специфічного читання, найкраще - по три-чотири новели в день. Розлогі цитати тут були б недоречні - одначе передати сюжетність новел вони не здатні. Принагідно зазначу, що при всій епічності манери лірика також не чужа поетесі, і наведу бодай одну цитату: «Никогда не поздно всё начинать сначала» - говорят в журналах, - «высветить нежно прядь». Я нажму курсор и скажу тебе, что скучала, но тебе абсолютно не нужно об этом знать. Ну на что тебе излияний девичьих ворох, здесь штампуют их километрами наугад, ни единый слог никогда бы мне не был дорог, никогда не поздно - лгут и отводят взгляд».

Отже, заварюйте чай, світіть вечірню лампу і... приємних вакацій з «Аппликациями»!