Опубликовано: 2011.01.08
Євген Баран
“Незакінчений вірше, любове моя незакінчена!”
Це вже вдруге Віктор Мельник приходить до читачів зі збіркою інтимної лірики “Вибрані ночі”. Перше видання теж вийшло у Вінниці 1999 року. Однак, друге видання, доповнене декількома новими віршами, вийшло у серії “Зона Овідія”, ідея якої належить Тарасові Федюку, а виходить вона у київському видавництві “Факт”. Збірка ж В.Мельника вже традиційно для цього автора вийшла у вінницькому видавництві “Теза”.
Нових віршів у новому виданні небагато: “Цій картині позаздрив би Леонардо”, “Ім’я твоє народжується на краєчку повітря”, “Із плетінням хитрунка Клото”, “всю ніч”, “найнахабніше і найщасливіше бажання”, “лінія горизонту”, “Кілька годин для щастя”, “Сховаємся від світлу і від світла”, — всі вони входять у 1 розділ “Такої ночі вічність почалась”. І у ІІ розділі “Назавжди від покинутих рук, / Що обпалені ніжністю долі” теж декілька нових віршів: “В сутінь передосінню”, “Це, либонь, панахида за літом”, “З–під душу вийдеш, наче з–під дощу”, “спроба заблукати”, “В холодний простір, як у самогубство”, “Невідворотність.Ніч”, “Ти живеш на вулиці тіней”, “Ми уже в сусідніх світах”, “Незакінчений вірше”. Також у новому виданні з другого розділу у перший перенесений вірш “Нам сьогодні не бути разом”. З текстологічним порівнянням обох видань, здається, все. Що стосується самих віршів, то автор найбільше полюбляє вірші–строфи, написані як в традиційному ключі (себто, в силабо–тонічній віршовій традиції), так і модернових формах (верлібр, білий сонет).
Віктор Мельник не належить до таких емоційно–вибухових інтимних ліриків, якими були Володимир Сосюра (“Так ніхто не кохав”) чи Андрій Малишко (“Ми підем, де трави похилі”). Так само він відрізняється від таких глибоких метафористів, як Микола Вінграновський (“Цю жінку я люблю”). У Віктора Мельника це таке імпресіоністичне малювання/зображення почуттів; дуже лапідарне, його глибина не в метафориці чи наспівності, а у змістовій наповненості пережитого/відболеного почуття любови:
Такої німоти не подолати.
Банкрутство мови — гірше із банкрутст.
Немає слів, що я б хотів сказати, —
Настільки ніжних, як торкання уст.
Є у В.Мельника і такі маленькі авторські шедеври, видихнуті коханням:
Безсоння назову твоїм ім’ям.
Інтимні вірші В.Мельника фіксують настрій закоханости, здебільшого в елегійно–ностальгійних тонах. Вони не вибухають почуттями, а фіксують спогад–настрій про почуття:
Терпкі слова. А далі — сніг і відчай.
І білий вітер у пустелі спокою.
Безсонна думка — невідчепний слідчий —
Вивчає документи спогадів.
Це досвід терпкої втрати любови, у якій вже немає винних, є тільки тупий біль втрати чогось справжнього і глибокого:
Не повинен, не маю права.
Хай святиться твоя самота!
Я в розлуку тебе відправлю,
Прикусивши повсталі вуста.
Я тебе не впізнаю між вулиць,
Я втечу від німого “Постій!”
Ми з тобою уже розминулись —
Не вертай неможливих надій.
Хай долає сердечна простуда,
Хай собі не прощу цю вину,
Все одно мене поряд не буде —
На іменні твоїм присягну.
Звичайно, що такий досвід, скільки б він не повторювався, не буде вторинним. Тема кохання, як і тема втрати кохання, — вічна, і тому не потрібно боятися звертання до неї. Не кожен у поетичному вияві цієї теми сягає висот Петрарки чи Шекспіра, але кожен може бути яскравим і оригінальним, якщо він уміє кохати і пам’ятає про нього, не тільки як про казку чи міф, а як про реальне відчуття/співпереживання, яке плекаєш у собі і завдяки якому вивищуєшся над самим собою. Інтимна лірика Віктора Мельника цьому є живим і реальним свідченням...
«Вінницький край», № 2 за 2007 р.
Нових віршів у новому виданні небагато: “Цій картині позаздрив би Леонардо”, “Ім’я твоє народжується на краєчку повітря”, “Із плетінням хитрунка Клото”, “всю ніч”, “найнахабніше і найщасливіше бажання”, “лінія горизонту”, “Кілька годин для щастя”, “Сховаємся від світлу і від світла”, — всі вони входять у 1 розділ “Такої ночі вічність почалась”. І у ІІ розділі “Назавжди від покинутих рук, / Що обпалені ніжністю долі” теж декілька нових віршів: “В сутінь передосінню”, “Це, либонь, панахида за літом”, “З–під душу вийдеш, наче з–під дощу”, “спроба заблукати”, “В холодний простір, як у самогубство”, “Невідворотність.Ніч”, “Ти живеш на вулиці тіней”, “Ми уже в сусідніх світах”, “Незакінчений вірше”. Також у новому виданні з другого розділу у перший перенесений вірш “Нам сьогодні не бути разом”. З текстологічним порівнянням обох видань, здається, все. Що стосується самих віршів, то автор найбільше полюбляє вірші–строфи, написані як в традиційному ключі (себто, в силабо–тонічній віршовій традиції), так і модернових формах (верлібр, білий сонет).
Віктор Мельник не належить до таких емоційно–вибухових інтимних ліриків, якими були Володимир Сосюра (“Так ніхто не кохав”) чи Андрій Малишко (“Ми підем, де трави похилі”). Так само він відрізняється від таких глибоких метафористів, як Микола Вінграновський (“Цю жінку я люблю”). У Віктора Мельника це таке імпресіоністичне малювання/зображення почуттів; дуже лапідарне, його глибина не в метафориці чи наспівності, а у змістовій наповненості пережитого/відболеного почуття любови:
Такої німоти не подолати.
Банкрутство мови — гірше із банкрутст.
Немає слів, що я б хотів сказати, —
Настільки ніжних, як торкання уст.
Є у В.Мельника і такі маленькі авторські шедеври, видихнуті коханням:
Безсоння назову твоїм ім’ям.
Інтимні вірші В.Мельника фіксують настрій закоханости, здебільшого в елегійно–ностальгійних тонах. Вони не вибухають почуттями, а фіксують спогад–настрій про почуття:
Терпкі слова. А далі — сніг і відчай.
І білий вітер у пустелі спокою.
Безсонна думка — невідчепний слідчий —
Вивчає документи спогадів.
Це досвід терпкої втрати любови, у якій вже немає винних, є тільки тупий біль втрати чогось справжнього і глибокого:
Не повинен, не маю права.
Хай святиться твоя самота!
Я в розлуку тебе відправлю,
Прикусивши повсталі вуста.
Я тебе не впізнаю між вулиць,
Я втечу від німого “Постій!”
Ми з тобою уже розминулись —
Не вертай неможливих надій.
Хай долає сердечна простуда,
Хай собі не прощу цю вину,
Все одно мене поряд не буде —
На іменні твоїм присягну.
Звичайно, що такий досвід, скільки б він не повторювався, не буде вторинним. Тема кохання, як і тема втрати кохання, — вічна, і тому не потрібно боятися звертання до неї. Не кожен у поетичному вияві цієї теми сягає висот Петрарки чи Шекспіра, але кожен може бути яскравим і оригінальним, якщо він уміє кохати і пам’ятає про нього, не тільки як про казку чи міф, а як про реальне відчуття/співпереживання, яке плекаєш у собі і завдяки якому вивищуєшся над самим собою. Інтимна лірика Віктора Мельника цьому є живим і реальним свідченням...
«Вінницький край», № 2 за 2007 р.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.