укр       рус
Авторов: 415, произведений: 44612, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Распечатать материал
Опубликовано: 2011.01.08


Анатолій Бортняк

Поетичний експеримент


Добре, шо у Вінниці, хай ще не досить сміливо, не щедро-брунькасто, але все ж приживається галузка спонсорства на прив’ялому від ринкової розрухи дереві творчості. Тож хочеться розпочати цей відгук на книжку з подяки управлінню в справах молоді і спорту обласної державної адміністрації. Саме завдяки його матеріальній підтримці у Хмельницькому видавництві «Доля» і вийшла друга збірка молодого здібного вінничанина (чий талант був безперечно засвідчений першою його книжкою «Просто вірші» у 1991 році) Віктора Мельника «Вишуки». Правда, незначним, усього в тисячу примірників, тиражем.
«Вишуки». Такого слова не знайдеш у жодному українському словнику. Є «пошуки», «вишуканий», «вишукувати»… Але чому б і не «вишуки»? Адже не було в нашій мові до кінця 18-го століття щемливо-таємничого слова «мрія», аж поки Михайло Старицький не вишукав його у своїй мистецькій уяві. А тепер навіть важко повірити, воно не споконвічне. Важливо, щоб витворене прищепилося, прийнялося в людському вжитку, але це покаже майбутнє. Я, принаймні, уже сприйняв неологізм Віктора Мельника.
Приємлю також і його посвяту, винесену епіграфом до усього доробку:  «Пам’яті мучеників соціалістичного реалізму»...
Справді, всі ми, працівники колишнього так званого радянського мистецтва, і мертві, і нині сущі, були в’язнями, жертвами, заложниками жандармсько-соцреалістичної ідеологічної душогубки.
Бажаю лише, аби молодші митці усвідомлювали, що їхня, іноді надмірно криклива, сміливість і можлива сьогодні насамперед завдяки мукам попередників і навіть їхнім компромісам. Дуже легко зараз перекреслити, наприклад, досягнення літераторів-шістдесятників, але значно складніше бодай уявити себе на їхньому місці. Шістдесятникам було незрівнянно трудніше! Бо вони, ціною власних страждань, ризикованої боротьби, фізичних і моральних самовтрат, власне, пробивали дорогу новому розкутому мистецтву. В тому числі і постфутуризму та авангардизму, причетність до яких декларує В. Мельник у своєму програмному вірші.
Хтось, перегорнувши його збірку, поблажливо усміхнеться, хтось зниже плечима: «Що за дурниці?», а хто і захоплено сплесне руками: оце, мовляв, нове, свіже бачення дійсності! Оригінально-модерністський стиль! Вільний вдих-видих слова...
Кожен по-своєму буде правим. І я, не все сприймаючи в цьому творчому доробкові, зовсім далекий від того, щоб звинувачувати молодого поета у відступі від канонів-постулатів соцреалізму. Навпаки, мені зрозуміле його бажання навмисне облишити геть протоптану колію і пройти своєю болотистою, чи грудкастою, чи зареп’яшеною мистецькою місциною.
Правда, іноді то йому лише здається, що він не повторює стезю Хлєбникова чи Семенка, навіть Тичини, та й багатьох новаторів-експериментаторів пізніших років. Скажімо, сучасних бубабуїстів.
Цитувати характерні Мельникові епатажі – заняття доволі обтяжливе, особливо, для газетних друкарів. Тому мушу обходитися майже без цитат, покладаючись на читацьку довіру. Бо спробуй, приміром, відтворити «Сонет навиворіт», у якому всі літери і слова треба читати справа наліво, як в арабському письмі! Або – поезію «Мій сумнів», рядки якої звиваються у вигляді черв’яка. У «Віршах на осцилографі» – графічні, візуально-векторні образи певних політичних явищ нашої доби.
Все це слід побачити в книжці, щоб наочно, а не заочно скласти своє враження. На мій погляд, деякі з цих речей наділені певним художнім зарядом, часом тонкою іронією, гострим сарказмом, коли, скажімо, поет вибудовує слова «Ленін, Сталін, Хрущов, Брежнєв, Горбачов» так, що виникає образ репресивної пилки. Інші «вправи» досить довільні, що, справді, можуть викликати питання: «Для чого це?» (наприклад, «Сонет писався так, як смажаться котлети»).
Але ми знаємо, що «Відеоми» (такі ж самі графічні поезії) відомого російського поета Андрія Вознесенського набули великої  популярності не лишу у Москві чи Петербурзі, а й за кордоном. І зовсім не сприймаються спокушеними знавцями як вибрики. Тож не бу демо і ми категорично відхиляти право молодого вінницького поета на свої вишуки.
У розвиненій, повноцінній літературі повинно бути все: усі види, усі жанри, всі методи – від класичного реалізму до найрадикальніших авангардистських течій, – кожен з яких займає тільки йому належне місце, щоб уже спільно утворити цілісний потік літературно-мистецького руху.
З усього видрукуваного в збірці «Вишуки» найлегше процитувати поему з довгим заголовком «Розповідь Федора Кравчука, колгоспного конюха, про те, як він майже сорок років перебував у лавах КПРС», причому повністю, бо весь твір складається з одного-єдиного виразу: « – Ех!..» – і вся поема. Любителів же еротичної екзотики може зацікавити ноктюрн «Ніч з негритянкою». А у вірші «Ку-ку-рі-ку!» вінницькі лірики швидко впізнають пародію на свого колегу, автора рядків «Кукурікнув півень в центрі Вінниці...»
Можливо, найцікавішим і найближчим до проблем реального світу є в збірці вірш «Моя сім’я», у якому поет уявно скликає до гурту усіх Мельників Землі (Мюллер, Млинаж, Міллер, який-не-будь Мельниченко з УПА чи Мірошник з Погребища...), засвідчуючи небанальний інтернаціоналізм перед усією планетою: «Ми ж Мельники твої, володарі твої...»
Така збірка Віктора Мельника – безперечно, оригінальна, місцями цікава, але доволі епатажна, зухвало-полемічна, подекуди і порожненька в естетичному    відношенні. Безумовно, вона натрапить на своїх читачів-шанувальників, а разом з тим і на прискіпливих критиків, – в кожному разі сприяючи посиленню читацької уваги до поезії, яка в спотворено-ринкових умовах значно підупала в ціні.
Я, принаймні, обов’язково купив би цю збірку, коли б мені не подарував її автор з автографом, до речі, досить реалістичного змісту.

«Вінницька газета» за 14 травня 1993 р.



Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.


Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2024 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании