укр       рус
Авторов: 413, произведений: 41984, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Распечатать материал
Опубликовано: 2010.09.08


Василь Кузан

ВИХІД У ПОВЕРНЕННЯ, АБО ЕКСТРЕМ ПО-НАШОМУ


Чи є в світі місце більш містичне, ніж Закарпаття? Певно, що ні.

І хоча сусідня держава пишається своїм Дракулою та його замком, - та що він вартий проти величезної армії босоркань, упирів, шарканів, песиголовців, білих велетнів, проти чистої та нечистої сили, яка населяє всі наші села, яка тусується на кожній Лисій горі, яка господарює на руїнах замків, ховається в лісах, живе в крайніх хатах, ходить по горищах, цвинтарях, підземеллях... Граф Дракула для жителів наших ночей є звичайнісіньким сусідом, до якого можна зайти на келих свіжої крові, якого можна запросити на еротичне відьомське шоу, з яким можна пройтися між свіжими могилами, що озиваються глухими голосами. І нехай забирається собі геть зі своїм брудним смердючим плащем і циліндром, засидженим переляканими горобцями.

Наші потойбічні земляки разом із міфічною салолюбною душею та щирою народною піснею становлять триєдиний предмет нашої гордості. Якщо, звичайно, не брати до уваги братів Кличків, Іванчука, Бубку, Петриненка та ще кількох артистів і спортсменів - осіб цілком реальних і таких, що в контексті нашої теми нас мало чим можуть зацікавити.

Ще в другій половині минулого століття, коли традиції спілкування ще не були витіснені із життя телевізором, довгими зимовими вечорами за якоюсь спільною роботою, а сусіди збиралися разом сукати киндирицю, лущити пасулю, прясти, вишивати, просто поспівати чи повечеряти, серед усіх розмов та розповідей найбільше часу займали містичні оповіді, страшні історії та майже фантастичні пригоди, що траплялися чи не з кожним із присутніх. Про все це говорилося поважно, серйозно, так, що жодне слово не могло викликати сумнівів.

Люди жили в оточенні містичних, міфічних, казкових, ірреальних істот, спостерігали за ними, спілкувалися, боялися їх, остерігалися зустрічей з ними, а тому мусили мати вагомий набір знань про нечисту силу та способи вберегти від її впливу себе, свою сім'ю та своє обійстя. Ще до сьогодні на дверях хлівів люди зображають хрест - знак, що відлякує босоркань, які спеціалізуються на тому, що ссуть із корів молоко, а потім і кров. За тиждень-два корова може без видимої причини заслабнути і навіть здохнути.

Я сам добре пам'ятаю розповіді в нашій хаті про великого білого чоловіка, який ішов по полю, а трава і кущі пригиналися до землі, і дерева гнулися і стогнали від болю; про дзвін, що б'є з-під землі великодньої півночі на місці старого фундаменту церкви, про цвіт папороті, про жінок із хвостами, яких у селі знає кожен і які навіть при сонячному світлі одним тільки поглядом можуть зробити тобі зле.

Не обходилося, звичайно, і без трафунків. Якось, після таких вечорниць із страшними історіями, одному із учасників після півночі закортіло вийти до вітру. Але страх був настільки великим, а підозрілих звуків так багато, що просування до виходу вимагало мужності та чималих зусиль. Крок за двері був надто малим, і лише після того, як у світлі місяця наш герой не побачив жодної незрозумілої тіні, не почув жодного шерхоту - наважився зачинити двері. Але наступного кроку зробити не зміг - за спину його вхопила нечиста сила. Волосся стало сторчки, очі вилізли на лоба, по спині пробіг мороз, ноги стали чавунними, руки повисли, а думки налізли одна на одну як колорадські жуки у відрі, куди їх збирає дбайливий ґазда із молодих листочків картоплі. Так би отой чоловік і помер за якусь хвилину-другу, якби не зібрав у кулак всю свою волю і не вирішив мужньо подивитися в лице смерті. А виявилося, що він сам прищемив дверима полу розстебнутої сорочки, тож двері і були тією нечистою силою, що тримала його.

Але, спитаєте, дорогий читачу, як все це стосується книжки Михайла Рошка "Ревнощі з того світу"? Безпосередньо, - відповім. Адже твори Михайла Михайловича яскраво передають дух тих часів, коли містика і реальність існували в одному часі і просторі. Четвертий вимір видумали потім.

Закарпатський менталітет настільки переплітається з менталітетом потойбічних істот, що разом вони створюють "об'єктивну реальність, дану нам у відчуттях". Хоча далеко не кожен наш земляк звертається за допомогою до віщунів, знахарів, ворожок, білих та кольорових магів, які приходять до нас із розворотів кожної поважної газети, - у жодного мешканця краю не виникає сумнівів щодо їх існування та сили. "Якщо не допоможе, то і гірше не зробить", - кажуть у нас про тих, хто рекламує свою здатність допомогти. А інших просто остерігаються.

Надзавдання, яке ставить перед собою Михайло Рошко у повісті "Ревнощі з того світу", - якщо не зруйнувати, то хоча б похитнути автопортрет стереотипів, що панують у свідомості носія нашого менталітету. Дві генеральні ідеї, два постулати, два камені, що котяться із засніженої вершини повісті, обростають сніговою масою і перетворюються на лавину, яка вбирає в себе все і всіх і несе їх у долину реальної смерті, постійного страху, жахливих снів, падіння у безодню чи у вільний очищувальний політ, радість тілесного спілкування і, як любили писати раніше, червоною ниткою супроводжують нас до останньої крапки.

По-перше: це роль релігії у нашому житті, протистояння добрих і злих сил, ангелів і демонів, екзорцистів і тих, кого вони виганяють. По-друге: це протистояння чи протиставлення речей більш конкретних. Як, наприклад, багатство і бідність, совість і несправедливість, талант і бюрократизм, консервативна старість і вулканічна молодість, свобода і "рабство нації", фантазія і буденність.

Обидві сентенції стають наріжними каменями оповіді, виокремлюються у самостійні елементи лавини, що потім стає некерованою, у кількох, як на мене - завеликих, монологах ще у першій третині оповіді, коли сюжет тільки-тільки починає захоплювати. Надто повчальна розповідь батька головної героїні Наді про віру в Бога та занадто конкретне невдоволення нею (Надією) становищем на роботі, де "на керівних посадах сидять старигани", які стають "біологічно занадто обережними, бояться всього нового, затискують будь-яку ініціативу", дають підстави стверджувати, крім вищевказаного, що теми ці для автора є добре знайомими і до болю близькими. До речі, реальних осіб, місць та ситуацій у повісті досить багато. Це і скляні двері телецентру, і кафе "Деліція", і пішохідний міст, і "Армагедон", і оператор Степан, який знає свою справу і т.ін.

У системі координат, яку пропонує нам автор, реальним є все, а четвертий вимір існує тільки для того, щоб наші фантазії та емоції мали куди виходити і звідки повертатися, щоб створити атмосферу більшого контрасту, і ширшою палітрою форм та засобів переконати нас у тому, у що вірить сам Михайло. Ця система координат дає можливість поєднати обидва постулати, накласти головні ідеї одна на одну, провести паралелі. Адже екзорцизм легко накладається на свободу, несправедливість, бідність, "рабство нації" асоціюється із проявом злих сил, а фантазія, талант, творчість - із впливом добрих ангелів.

Саме це, а ще вміле вкраплення в текст реальних людей, подій, назв, ситуацій роблять із читачем щось неймовірне: він не те що вірить, а відчуває документальність оповіді; переживає не тільки з головною героїнею, але і з душею покійної першої дружини її чоловіка, із душею, що ревнує з того світу, що ніяк не може заспокоїтися і покинути дім, спальню, нову сім'ю її живої половинки.

І якщо на початку повісті автор ніби сам сумнівається в тому, що саме хоче сказати читачеві, то потім його оповідь стає настільки переконливою, сконцентрованою і напруженою, що він талантом власного слова веде нас туди, куди сам хоче. І, що найголовніше, веде, не викликаючи жодного спротиву, протесту.

Але все це теорія, потрібна хіба що літературознавцям, тим, хто препарує і четвертує цілісну систему, живий організм тексту. Читача ж цікавить сюжет, подія, образ, герой. Усе це у книжці є. Вона захоплююча, гостросюжетна. Читання повісті, як і оповідань, що входять до книжки, не потребує зусиль. Просто береш, легко читаєш, переживаєш екстремальні відчуття і отримуєш справжню насолоду.

Перефразувавши відому фразу, завершимо так: читайте і знайте, що все закінчиться добре. Адже, як стверджує автор, любов не тільки перемагає, але і спасає.



Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.


Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании