Опубликовано: 2006.12.23
Петро Приступов
НЕВІДОМИЙ СКОВОРОДА 2.2 (закінчення)
(частина 2)
Повертаючись до теми, можна додати, що і зворотній шлях до Києва проходив у не менш комфортабельних умовах, адже Сковорода долав цей шлях в однім каравані з царицею.
А про умови закордонної подорожі варто поговорити окремо. Тут ніяка фантазія добродіїв, що так полюбили Сковороду-пішоходця, не витримає. Адже більшою частиною європейських шляхів Григорій Савич подорожував не інакше, як у генеральській кареті.
А звідки така впевненість, і які тому свідоцтва? Читаємо у томі 2-му „Зібрання творів Сковороди” Гарвардської бібліотеки:
„Від двору був відправлений в Угорщину до Токайських садів генерал-майор Вишневський, який для тамтешньої греко-руської церкви хотів мати церковників, здатних до служби і співу. Сковорода, відомий знанням музики, голосом, бажанням бути в чужих краях, знанням деяких мов, був схвально представлений Вишневському і взятий ним під покровительство.
Подорожуючи з цим генералом, мав він нагоду з його дозволу та з його допомогою поїхати із Угорщини до Відня, Офена, Пресбурга й інших навколишніх міст...”
А що таке – їхати на далеку відстань у ті часи? Це довгі години одноманітного пейзажу за вікном карети, нудьга з нічого робити. Безцінним у такій подорожі може бути енергійний начитаний співбесідник. Думаю, що саме ця місія Сковороди, молодого енергійного студента-богослова (бо ще два роки треба було провчитися у Києво-Могилянській Академії) стала визначальною у тому генеральському благоволінні.
А тепер повернемося з далеких країв у місто Переяслав, бо Сковороді, як часто повторює біограф, несподівано, трапилася нагода їхати. Куди на цей раз? Цитуймо знову Ковалинського:
„Тут неждано трапилася йому нагода їхати в Москву з Каліграфом, що відправлявся в Московську академію проповідником, з котрим він, як його приятель, і поїхав, а звідти у Троїце-Сергієву лавру...”
Згадуваний тут Каліграф – це Володимир Каліграф (Крижанівський), що закінчив Києво-Могилянську академію, потім там викладав, а у 1755 році був призначений викладачем Московської слов’яно-греко-латинської академії. З цього уривку ми бачимо, як цінувався у той час викладач професорського рівня, якщо він мав змогу їдучи за призначенням у 5 – 6 денну подорож взяти з собою ще одну людину, а її треба було ще й прогодувати.
Ми можемо дістати ще одне спостереження з цього уривку. Твір М.Ковалинського не дуже багатий на точні дати, але ми можемо їх віднайти, співставляючи факти, викладені у творі з документальним їх підтвердженням у біографії зовсім інших людей, людей, що мали офіційний статус і були значно помітніші за Сковороду у сферах офіційного життя.
А от наступна цитата з твору, так датою і починається:
„У 1764 році друг його з цікавості мав намір поїхати до Києва. Сковорода вирішив його супроводжувати, і вони відбули туди у серпні місяці.
При огляді тамтешніх пам’яток Сковорода був для нього тлумачем історії...”
Також відомою є поїздка до Києва у 1770 році з поміщиком Сошальським. І таких свідоцтв є достатня кількість, щоб повторити – немає тут і натяку на багатоденне пішоходство босими ногами! Скоріш за все, тут ми бачимо прообраз тих партнерських стосунків, про які мова піде у наступній лекції, а поки візьмемо на замітку, що у цих партнерських стосунках збігалися інтереси і самого Григорія Савича, і тих людей, які були зацікавлені у ньому, як у носії дорогоцінної інформації. Чи не на підтвердження цього читаємо такий несподіваний пасаж:
„... приятель його, упроханий поміщиком Томарою, обманом привіз Сковороду, сплячого, до поміщика вночі в село.”
А знаєте звідки і куди? З міста Переяслава у село Каврай. Верст 30 з гаком буде. Ну, прямо детективна історія якась! Дехто з коментаторів твердить, що Сковороду для цього підпоїли. Сприймемо це твердження як черговий анекдот про нашого мудрого мандрівника, а от, що до анекдотичних обставин, яким я особисто був свідком, та ще й піддав трохи гостроти, то – будь ласка!
Було це на початку 80-х років минулого століття. Я тільки-но, як кажуть, засвітився із кобзою і сковородинськими піснями на радіо. Коли це несподівано отримую запрошення взяти участь у телевізійній передачі з циклу „Перлини душі народної”, вів яку славнозвісний композитор Платон Майборода. Я, звичайно, погодився. Почалися репетиції. А у ті часи і кожен учасник, і кожне слово тексту затверджувалося на самому високому адміністративному рівні. Тиждень репетицій і нарешті – день запису. Я з неприхованим хвилюванням підіймаюсь сходами „Держкомітету по радіо і телебаченню”, подаю постовому міліціонеру паспорт, він знаходить відповідний список осіб дає мені, щоб розписатися проти мого прізвища. Читаю список, там 5 осіб, першим, як і належить, Майборода П.І., далі – редактор, ведуча, четвертим – ваш покірний слуга, а п’ятим, як ви думаєте, кого було записано останнім у групі?
Так – Сковорода Г.С. А нижче йдуть підписи відповідальних осіб, і солідні круглі печатки. Я дещо збентежений, але розумію, що це спеціально заряджена анекдотична ситуація. Раптом приходить думка її продовжити. Роблю підпис там, де треба, а потім питаю міліціонера: „А Ви усіх, записаних у цьому списку пропустите?” На що він відповідає: „Так, згідно пред’явленому документу!”. Коли я піднявся у студію, там вже був пожвавлений настрій, усі змовницьки пересміювалися, та коли я додав до вже очікуваної ситуації слова постового міліціонера – вибухнув справжній регіт. І вже не так хвилювався я перед камерою.
Безперечно, різноманітні подорожі Григорія Сковороди не були для нього самоціллю. Бо ж земні шляхи Сковороди продовжувалися в горнилі його творчого серця, звідки і справді народжувалися перлини душі народної.
• Пісня 9 „Всякая голова свій має смисл”
Повертаючись до теми, можна додати, що і зворотній шлях до Києва проходив у не менш комфортабельних умовах, адже Сковорода долав цей шлях в однім каравані з царицею.
А про умови закордонної подорожі варто поговорити окремо. Тут ніяка фантазія добродіїв, що так полюбили Сковороду-пішоходця, не витримає. Адже більшою частиною європейських шляхів Григорій Савич подорожував не інакше, як у генеральській кареті.
А звідки така впевненість, і які тому свідоцтва? Читаємо у томі 2-му „Зібрання творів Сковороди” Гарвардської бібліотеки:
„Від двору був відправлений в Угорщину до Токайських садів генерал-майор Вишневський, який для тамтешньої греко-руської церкви хотів мати церковників, здатних до служби і співу. Сковорода, відомий знанням музики, голосом, бажанням бути в чужих краях, знанням деяких мов, був схвально представлений Вишневському і взятий ним під покровительство.
Подорожуючи з цим генералом, мав він нагоду з його дозволу та з його допомогою поїхати із Угорщини до Відня, Офена, Пресбурга й інших навколишніх міст...”
А що таке – їхати на далеку відстань у ті часи? Це довгі години одноманітного пейзажу за вікном карети, нудьга з нічого робити. Безцінним у такій подорожі може бути енергійний начитаний співбесідник. Думаю, що саме ця місія Сковороди, молодого енергійного студента-богослова (бо ще два роки треба було провчитися у Києво-Могилянській Академії) стала визначальною у тому генеральському благоволінні.
А тепер повернемося з далеких країв у місто Переяслав, бо Сковороді, як часто повторює біограф, несподівано, трапилася нагода їхати. Куди на цей раз? Цитуймо знову Ковалинського:
„Тут неждано трапилася йому нагода їхати в Москву з Каліграфом, що відправлявся в Московську академію проповідником, з котрим він, як його приятель, і поїхав, а звідти у Троїце-Сергієву лавру...”
Згадуваний тут Каліграф – це Володимир Каліграф (Крижанівський), що закінчив Києво-Могилянську академію, потім там викладав, а у 1755 році був призначений викладачем Московської слов’яно-греко-латинської академії. З цього уривку ми бачимо, як цінувався у той час викладач професорського рівня, якщо він мав змогу їдучи за призначенням у 5 – 6 денну подорож взяти з собою ще одну людину, а її треба було ще й прогодувати.
Ми можемо дістати ще одне спостереження з цього уривку. Твір М.Ковалинського не дуже багатий на точні дати, але ми можемо їх віднайти, співставляючи факти, викладені у творі з документальним їх підтвердженням у біографії зовсім інших людей, людей, що мали офіційний статус і були значно помітніші за Сковороду у сферах офіційного життя.
А от наступна цитата з твору, так датою і починається:
„У 1764 році друг його з цікавості мав намір поїхати до Києва. Сковорода вирішив його супроводжувати, і вони відбули туди у серпні місяці.
При огляді тамтешніх пам’яток Сковорода був для нього тлумачем історії...”
Також відомою є поїздка до Києва у 1770 році з поміщиком Сошальським. І таких свідоцтв є достатня кількість, щоб повторити – немає тут і натяку на багатоденне пішоходство босими ногами! Скоріш за все, тут ми бачимо прообраз тих партнерських стосунків, про які мова піде у наступній лекції, а поки візьмемо на замітку, що у цих партнерських стосунках збігалися інтереси і самого Григорія Савича, і тих людей, які були зацікавлені у ньому, як у носії дорогоцінної інформації. Чи не на підтвердження цього читаємо такий несподіваний пасаж:
„... приятель його, упроханий поміщиком Томарою, обманом привіз Сковороду, сплячого, до поміщика вночі в село.”
А знаєте звідки і куди? З міста Переяслава у село Каврай. Верст 30 з гаком буде. Ну, прямо детективна історія якась! Дехто з коментаторів твердить, що Сковороду для цього підпоїли. Сприймемо це твердження як черговий анекдот про нашого мудрого мандрівника, а от, що до анекдотичних обставин, яким я особисто був свідком, та ще й піддав трохи гостроти, то – будь ласка!
Було це на початку 80-х років минулого століття. Я тільки-но, як кажуть, засвітився із кобзою і сковородинськими піснями на радіо. Коли це несподівано отримую запрошення взяти участь у телевізійній передачі з циклу „Перлини душі народної”, вів яку славнозвісний композитор Платон Майборода. Я, звичайно, погодився. Почалися репетиції. А у ті часи і кожен учасник, і кожне слово тексту затверджувалося на самому високому адміністративному рівні. Тиждень репетицій і нарешті – день запису. Я з неприхованим хвилюванням підіймаюсь сходами „Держкомітету по радіо і телебаченню”, подаю постовому міліціонеру паспорт, він знаходить відповідний список осіб дає мені, щоб розписатися проти мого прізвища. Читаю список, там 5 осіб, першим, як і належить, Майборода П.І., далі – редактор, ведуча, четвертим – ваш покірний слуга, а п’ятим, як ви думаєте, кого було записано останнім у групі?
Так – Сковорода Г.С. А нижче йдуть підписи відповідальних осіб, і солідні круглі печатки. Я дещо збентежений, але розумію, що це спеціально заряджена анекдотична ситуація. Раптом приходить думка її продовжити. Роблю підпис там, де треба, а потім питаю міліціонера: „А Ви усіх, записаних у цьому списку пропустите?” На що він відповідає: „Так, згідно пред’явленому документу!”. Коли я піднявся у студію, там вже був пожвавлений настрій, усі змовницьки пересміювалися, та коли я додав до вже очікуваної ситуації слова постового міліціонера – вибухнув справжній регіт. І вже не так хвилювався я перед камерою.
Безперечно, різноманітні подорожі Григорія Сковороди не були для нього самоціллю. Бо ж земні шляхи Сковороди продовжувалися в горнилі його творчого серця, звідки і справді народжувалися перлини душі народної.
• Пісня 9 „Всякая голова свій має смисл”
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.