“Не вмію вірші виплітать з води...” Цей рядок зі збірки “Присмак сутіні” – одна з найяскравіших характеристик поезії Світлани Залізняк. У її творах і справді не знайдеш “вільги”, пустої породи, порожніх фраз: кожен рядок, кожне слово насичене змістом, жоден елемент поезії, навіть розділовий знак, не просто на своєму місці, а несе глибоке семантично-образне навантаження. Саме тому ці вірші можуть здаватися надто складними, можливо, елітарними, бо не всім зрозумілими. Складність Світлани Залізняк, – по-перше, не самоціль, а наслідок глибини думки та почуттів, які поетеса старанно і з любов’ю вкладає в рядки; а по-друге, ця складність якраз і спонукає зацікавленого, залюбленого в поезію читача проникнути глибше, пройнятися лексичним багатством, оригінальністю бачення, мислення поетки. Той, хто завдасть собі такого клопоту, матиме незрівнянне задоволення, не зможе відірватися, прагнутиме нових глибин, нової естетичної насолоди, нових співвідкриттів. Так, саме співвідкриттів, адже думки й почуття авторки співзвучні кожній чесній людині, яка не просто розрізняє добро і зло, а й не боїться сказати про це вголос, сказати сильно, гостро і... красиво.
   Краса вірша Світлани Залізняк, краса її слова – не прилизаний гламур, а природна естетика й потужність істинно української мови. Бо поетеса – істинна УКРАЇНКА в усьому: в помислах, діях і словах. Дивовижне лексичне багатство мови авторки ґрунтується перш за все на чудовому мовному, філологічному чутті, а також на неймовірній працездатності, на постійній роботі над словом, над собою. Архаїзми та історизми, яскраві, соковиті діалектизми, старослов’янізми, органічні, суто українські авторські неологізми... Розсипи дорогоцінних скарбів! Без сумніву, словник Світлани Залізняк – невичерпне джерело для назрілих досліджень її творчості, а ще – для кожного, хто хоче зрозуміти українську мову, просякнути нею, відчути її прадавню живучість і незмірне багатство.
   Читаєш її поезії, проймаєшся красою й глибиною вірша – й виникають алюзії з безкомпромісністю Василя Стуса, Ліни Костенко. Тут – професіоналізм, чесність, порядність. Небайдужість – слабке слово для жінки, яка “кров’ю власною написане обарвлює”. Що не фраза – то чітка й правдива позиція, філософське узагальнення, готовий афоризм.
   Послуговуючися “дзвінкими ямбами”, використовуючи величезну кількість античних, біблійних образів, Світлана Залізняк близька до традиції неокласиків, зокрема до земляка Миколи Зерова – в тому числі й частою парадоксальністю кінцівки вірша. Поетка не стоїть за римою, її білий вірш органічний і чіткий, мовби вивірений за своєрідним камертоном.
   Але камертон Світлани Залізняк вивіряє не тільки віршовий ритм, а й порухи душі. Її вільна, пристрасна лірична героїня ніколи не хибить у виборі між кривдою й правдою, між злом і добром, між ненавистю й любов’ю.