Ти десь..я десь
цебро води, ми зробим студеницю
лід, крихкий, помилку, весь
світ кричатиме нам про в'язницю.

Шорохом сльози розбуджу в повечір'ї,
на вікні твій висічу портрет,
хочу у вирій, у останній злет,
з монастиря в війну без перемир'я.

Так, - життя, щоб колотило і лякало
і Броун був у кожнім русі,
щоб не вщухала ця хурделиця, торкала,
з гарячим серцем загравала, мов надокучливая муха.

На вуха насідав мотив
і небо пінилось, дзижчало,
щоб далі нам не вистачало,
лишень багацько було сил.

Щоб не кидала в роздум злий,
жорстокий, голий і відвертий
ця осінь, а зима - у бій
за існування, за безсмертя -

чванлива молода весна,
а літо - теплу й легковажну
задуму, як заміну сна.
І кожен рік - одна відважність.

Життя! Потоку в диких горах!
Не хочу круговерть і кіл.
Людей, але не просто збоку
і сил, та не намарних сил.