ти по коліна
у собі стоїш
і плачеш
і просиш солі

хоча б лиш солі
тільки не дощу

бо доньки Ноя
вкрились вже лускою
хвостами тріпочуть
і чешуть зелені коси

з тобою такого
не буде ніколи
бо ти ж не захочеш
на небо боса
бо ти ж не захочеш
сусідитись з Богом
чекати листів
і носить передачі
бо ти ж невдячна

ти надто подібна
на кішку
яку ненавидять
за те що люблять
за те що бачать
в цигарці місяць
за те що злизує
із рук останню ласку
за те…

а втім
не так важливо за що
бо дощ все ж піде
і ти все ж попливеш