обережно вступаєш у воду неначе в Нато
море солоне тебе роз’їдає зсередини й зовні
між кораблів затонулих блукають русалки босоніж
заглядають в ілюмінатор  

а море розбещене наче маленька дитина
злякану рибу вириває із дзьоба скажених чайок
цілодобово стікає з неба пташина слина
мовчання до чаю

у тебе морська хвороба чи може вагітність
всередині тебе за тебе б’ються на смерть ембріони
медузи вийшли на дощ лиш у білизні спідній
і небо дзвонить у дзвони
бо з неба вода під небом вода й планета
мов Атлантида дрейфує в навколоплідних водах
ми заплутались у пуповинних тенетах
та ніхто не помре у раю на утоплених квота

мусони набравши повітря собі за щоки
задули єдиний маяк на усе узбережжя ночі
на коралових рифах русалки знімають панчохи
а море малим кошеням пазурі об каміння точить

все почалось в епоху дощів та антициклонів
відтоді щоночі мушлям незаймані вуха сняться
ніч застигає як віск на холодній піщаній долоні
галапагоські жінки відкладають на березі яйця