Осінь. Згрібаю кургани
непотрібних листів, необхідних цигарок,
на вікнах сохнуть квіти, до вічності-мами
збираються, супляться хмари.

Лечу, як можу, срибок за стрибком,
в сади неіснуючі входжу, в завмерле не мертве,
між пальців кручу медальйон - лише б так не кинуло в сон.
Для кого ці жертви?

В кімнаті частіше й частіше,
на кухні чай скаже всю правду,
Як важко. Та знаю так ліпше.
І чорт...так було завжди.

Листя в ногах - оце констатація в гирлі емоцій.
На виході - сонце. І в вазі не пахне вода.
Ходімо і будем вже скоро на іншому боці.
Пішли. Там легшою буде хода..