Келих — вже через край!..
Ще лунає навкруг славослів’я —
вартовий джерела —
мандрівник невгамовний — Любов.
Та уже небеса
спопеляють вітрами коріння,
і дивують слова —
марнота і безглуздість промов.

Марнота сподівань,
марнота заклинань і молитов —
ще повернуть прокльони,
але — іще довгі роки
кабінети дізнань
те криваве збиратимуть мито,
мов платитимуть дань
ненажерливим водам ріки.

Соловей поспіша
ощасливити даром останнім
ніч, яка вже іде,
лиш подовживши жадібно мить…
Зарожевів туман
на алеях побачень недавніх,
і в ранковій росі
у метелика крильце тремтить…

На асфальт упаде
це крило його — ніжності прапор —
візерунок чіткий,
в паутиннім мереживі — твердь.
На підлозі, на стінах,
на стелі — рухомий орнамент,
та шепочуть вітри:
«До життя закрадається смерть..».

Прошиває стежком
і у вузлики в’яже повітря
та година, коли
ти найменше до болю готов…
Неминучий удар —
і спокута приходить на вістрі…
Джерело захистить
і сховає у Вічність — Любов.