Ця приречена любов є
доленька твоя!
Захиталася і знову
йде з-під ніг земля.
Та тебе не відштовхнути
горем чи виною —
омивати будеш пута
мертвою водою.
Не врятує вже ніхто, і —
тільки смерть одна
заспокоїть… Трунок той
питимеш до дна.
Ким не був би — віднови,
відтвори в собі!
Не гадай, не плач, не зви
хмари голубі:
до його байдужі долі
й небо, і земля…
Ця приречена любов є
доленька твоя!