| Галина ТарасюкСКАЛКИ| Віддайте кожному його зорю: оратору, пророку, прокуратору…
 Я ж – чорну нивку тихо доорю…
 Комусь же, панство, треба бути й ратаєм.
 
 ***
 Облиє душечку окропом:
 Невже ж бо на своїй землі,
 ми, кожен, у своїм окопі,
 чекаєм на команду «Плі!»?
 
 * * *
 От і діждалася. От вже  тебе ведуть.
 От вже й везуть. Конвой взбодряет матом.
 Ти думаєш: «сверкает санный путь»...
 й немає згірш, як вироку чекати…
 
 * * *
 Що ж ви із ним сподіяли, тирани,
 Із цим народом, кованим із криці?
 Чи він ще є? Чи лиш – кривава рана?
 Чи лиш сльоза у витеклій зіниці?
 
 * * *
 Згубили спасенну нитку,
 на чолах набили тавра.
 Метаємось по лабіринту
 Під рик Мінотавра.
 
 * * *
 Масовий психоз,
 Масовий гіпноз,
 Масовий наркоз… –
 Поганий на завтра прогноз…
 
 * * *
 Як чисто-ясно голоси звучать
 Серед дощу, немов посеред лісу.
 Ти душу мою вкрав. Ти – темний тать.
 Ти душу вкрав і спродав її бісу.
 
 * * *
 Світ – перекинута діжка
 Догори дном…
 Словом перекинутись ні з ким…
 пустеля – за глухим вікном…
 
 * * *
 Це вже було: Свободи Божий глас…
 Мить благодаті і – віки печалі…
 Це вже було. І це було у нас.
 Невже і далі – по спіралі?
 
 * * *
 Пора вже думати про душу…
 І зволить праведна душа:
 «Нема коли! Ще жити мушу!
 О Господи! Не спокушай…»
 
 | 
 1990Чернівці
 © Галина Тарасюк |