Напевно, до моря, як завжди, вестимуть
          усі твої довгі дороги...
І теплою хвилею море оближе натомлені ноги,
і впустить тебе, поцілує, обійме — заманить
у найпотаємніші дивні солоні глибини,
         що повні любові й омани.
А потім відпустить — хоча мало силу лишити —
гойдати у хвилях, волосся твоє ворушити.
Отак цілувати довіку б могло
       безсоромно і ніжно...
Відпустить, та й годі, яке не було б воно грішне!..
І зайдеться штормом, заплаче, завиє,
         об скелі заб’ється,
укриється піною, чайкою раптом озветься.
І стане чекати, коли намандруєшся вдосталь,
тебе виглядати, у берег вдивлятися довго —
         і ревно, і тоскно.
У кригу загорне каміння, ущухне, застигне.
І знатиме: прийдеш ти —
      пройде століття чи тиждень.
Заграє веселкою: з ним тобі горе — не горе...

...Якби я могла вибирати, я стала би морем.