***
Я так звилась,
і пружно, і надмірно...
Чи не на прірву?
А ти...
Злякався, забився
полохливим пульсом,
моя тахікардіє
тривала.
Бо, як навала,
на зціплених зубах
ледь проступає страх,
нутро німіє...
Не думала, не працювала -
в тобі, як у колодязі,
зринала.
Ти чесно охолоджував мене
і думав: може, вже нарешті не зрине...
А я, оговтавшись
від холоднечі,
знов закидала той чувал
за плечі.
Ти виставляв усе,
як у славетнім фільмі...
А я: У кожного недоліки
свої.
Це ж бо мої бої
запізні,
а тому такі капризні.
Я чую розмах крил твоїх...
Чом ти затих?
Не довіряєш власній
високості?
Мої веління і бажання
прості,
пружні... Надмірні...
Я звилась.