Напевно треба по-іншому...
Може, давай завтра?
Чого це тобі смішно?
Хіба ж не ти – жертва?

Хіба не твоє жую крильце?
Чи ж не тебе обрано?
Тече-тече, бачу, страх вилицями,
Ой рано, смієшся, рано!

Від того, що я смертна,
Від того, що я з плоті,
Мене і саму верне,
Тебе й поготів?

То з чого тебе зроблено,
Чому ти без тіні,
               без крони,
                          без даху?
І обійдімось хоч раз без стогонів,
Без прокльонів,
Без страху.

Зеленими – як сніг – пальцями,
Зеленим – як ніч – ротом
Уперше тебе торкаючись,  
Востаннє питаю: хто ти?