Пегас і Муза
               

Пегас і Муза  у серці митця.
У них висять на гачку гречкосії.
У Музи зійшла дурниця з  лиця,
коли  почула, як мрії косили.

Де –  вхід, а де – вихід? У  хащах  плюща
ні з цього ні з того в штиблетах Муза
дає пресмачного поету  ляща,
аби не дати смачного гарбуза.

Пегасу правдою служать Хоми.
Їм бачаться зради, агресії, вбивства.
Глузують з життя, складають томи
та витворяють небачені  звірства.

Тремтить, шаленіє Пегас від вчинку!
А  що? Вавілонське стовпотворіння
в пахучій гречці не знає спочинку!
У лапах Музи вся силу творіння.

Чого боїтесь, зірвіть Музі голову,
бо  ще  зарегоче над тими, хто рюмсає!
Життєва наука − словесну полову
не запалити, Пегас все подужає.

Первородяща −  на ладан ледь дихає.
В гаю Пегаса Муза дасть  дуба!
Там, де  ще цідить вірші  беззуба,
держить сокиру під лавою  груба

комашечка   Буза.  Їй-бо, самотужки
пукає в кишку реального світу,
щоб у халепі  Пегасові душі
шукали схованку тиху і світлу.

Не скигли, Музо,  душа – не шалава!  
Пегас піднімається над  деміургом.
Над Бугом-рікою на крилах   підняла  
підкову,  махає нею подільним лугом.

Чортів невгавущих, зганяє на вежі
іроній Адоніса.  Без церемоній
навіює мрії тим, хто ще з вежі
ллє чисту воду  на вічні півонії.  

Це вчора потрапив  Пегас у лабети.
І з буйної гриви скинув мотузку.
Опівночі так, як треба  крайнеба,
пошився блукати  в Країну безглузду.

Сховалися   крильця Пегаса  у саван.
Підкову  скрутили в баранячий ріг!
Блудним синам роздмухують ладан.
Взяли римачів та поетів до лігв.  

Ось,  Муза впіймає  Пегаса за гриву,
як Біла ворона,  літає  без впину.
Тепер Муза цілить у груди поетів.
Бере їх за жабки, кидає у піну.

Так, що  баглаї без сьомої клепки?
Без пари з рота ви  Музу приперли?