Я на порозі Вашої оселі,
Боюся слів. Боюся тишини.
Боюся неба й крем"яної скелі,
Закутої в чотири цих стіни.
Я на порозі Вашого музею,
На цитрі вічності обірвана струна.
Ви посягли на таїнство Антея,
Небогородна - квола і земна.
А світ не знав, хто ця чорнява панна,
Чому бліда й печальна на лиці.
Солоною сльозою Жижіяна
День скам"янів у шиби на щоці.
І вже нема: музею, тиші, слави.
Є Ви. Є мука. Є вогні-слова.
В Канаді всоте помирає Сава,
І Буковина всоте ожива.
Я на порозі Вашої оселі,
А світ - як сад в розквітлому маю.
Сьогодні Ви дописували "Землю" -
Не панську і не наймитську - свою.