Єлізавета Храмова

З книги « Из никуда в ниоткуда» ,М., 2002
 З російської

***
Вже якось я сама, сама,
Угору смуга підійма
стежинку. Зелені потік
співа оркестром з віку в вік.
І світло це занадто б’є,
воно останнє і моє.
Внизу по камінцях вода,
прозора й зимна, набрида.
Мене туди не кличуть, ні,
у ті провалини сумні,
де Сонце зустріча себе,
де Сатана до Раю зве,
де і мені життя нема,
та я туди сама, сама…