У бриту під Нуль-простір, під весну
мою потилицю
летить вже півпарсека
відпущена  з-від  створення світів
півневагома та зловісна куля, розсержена…
Її передсвітАнкова химерна ціль:
розбити і розюшити
сіренький мозок – з усіма його
причиннонаслідковими красотами
чеснотами
і мріями….
А – з мОго лоба – в безвість невідомих ще часів і просторів
розвіюються, майорять
зелено жовтосиніми, червоними
хусткАми язикАми
велосипедами з туманів, платтями з зірок,
екранними полотнами з обірваними, на цікавому, краями,
бездумними веселими думками,
піснЯми без мелодії і слів (з одних кохань),
торканнями невІдомих і  незнайомих…
бажаннями, які ні на одну із мов не перекласти –
потуберанці ))))

коли ж наздожене
мене любовю нездоланною, сліпою кулею злощастя –
прийму її щасливою потилицею (і зникну разом з нею, обійнявшись – зів`ємося у небуття, там ми продовжимо, і вірю, що вона прислухається до моїх казок – про дивні недосягнуті дива, які її зуміли обігнати….)

- потуберанці – далі полетять
Без мене )))!