Після дощу волога Тиша  - найсолодша,
спросоння пригортається, лягає на щоку поморщеній землі
розчісує її волосся, долонями своїми – дерева й трави огортає
у напівсні – вона являється комусь – такою як насправді
дикою розхристаною, дівчиною Непокорою,
її - не упізнати, не здогнати,
на зоряних прозорих мотоциклах
вона з товаришами – Спрагою й Коханням
літає поміж гір вершин, від берега - до сонця
і додому….
під грушу змоклу
від дощу і літа
лягає , слухає як тихо тихо хтось її тривожить
-   то гупають в осінньому саду
-   мої думки і спогади … і  мрії соковиті))