літаєш поміж пустих божих кордонів
не то ж бо то й що збитий перед ганком
знову повертаєшся ідеш на переправу
вітаєш свій обдурений гнів на гріх на лихо
тримаючись за хамовиту хвилю вітру
не чуючи ніг під собою втрачаєш силу
за мить мчиш до діточок які під завалами
раптом порядний відчай  охоплює паніка
вибачайте я живим у яму ніколи не ляжу
а щоб так собі набриднути і тикати у розкоші
а щоб так собі пробити прірву з усіх достатків
овва незламні розбили чорну шибеницю
та не мороч перед клятвою здорової душі
тепер я бачу що не я буду полум'ям в очах
тепер я відчуваю що не я буду засудженим
мені хоча би вимовити одне власне слово
щоб помолитися при цім веснянім сонці
аби не торочити в своїй голові позови
вчорашнього землетрусу у Карпатах
я нікуди не подінусь од вас в цю темну ніч
бо добровільно став на герць з москалями
ще треба визволяти рідний відірваний Степ
ще треба боротися не на життя а на смерть
із нестримним вихором в гніві жити
правда немає чим крить ні пари з вуст
та ще такий сусід і стільки глузду йому стане
аби затямити слова про воскреслий ранок
в якому дратуєшся не своїм голосом
і нипаєшся із розлюченою думкою
а чого ти заходишся  ревіти як обдурений
таємницями з причини боязні своєї смерті
то люди чують що ти справді здурів
бо як люди тепер повстали і бунтують
чи лукавлять про свою ошелешену волю
то розумні чухають собі потилицю до болю
то тепер хліб вмить стає їм поперек горла
чого ж ти тут такий впертий дядьку ти чуєш
я чую що перебігають під захищені сітками дороги
ти прийшов кропивою за чужим добром
втяв за кордоном собі нещастя за благо
кмітливі щиро і тяжко глузують з тебе
гонористі надто задорого пробили собі дно
шукачі захопили дрони і посіяли нове зерно
бомбери розтерзали і відомстили солідним
щоб добре вигризти  із себе ламану совість
щоб розібрати усі свої звички гордості
щоб микатися правдою-маткою по світу
і що ж стоїть сивоголове тіло і ми молимось
коли в полі ворог бомбить твої посіви
коли ми вишкірились за власні домики
тобі хоч би рік волі та трохи своїх грошей
твій  проникливий клопіт глибоко пропік мене
коли за лихом хліборобів підем на наші степи
коли кипить шкіра від трему полковників
коли ти вловив крик молодої вдовиці
з вільними голими і босими сиротами
я з її сиротами протолочився геть два роки
ми обсіяли озирні ниви
пішли золоті зорі по хвилі ланів
цить не говори у твоїй холодній крові
скипіли очі старої бородихи
прости господи посохли її жили
нам би її сто років
іди собі голодний без ситої їжі
в жорсткий шинок
промочи горло водою
бо гірко горить у горлі
я геть виснажений тиском і розривом
у каменоломні без сорому без мрій та надій
лежу як похований під завалами ще живий
мені незручно без сенсу віри бути розумним
ніяково з досвідом старих знань продавати
свій голос котрий хрипить відчуттями напруги
та ти не лізь поперед батька в пекло серед лану
чи ти не чуєш як у вусі звучить бентега нальотів
чи ти не чуєш як в історії занепадів шепочуться
я чую твій голос у хорі сотень інших молитв
як потужно кричить твій голос на брамі
та ти ж подивись які божевільні реформи
на всі боки волають від болю на руїнах міст
у мене від безглуздя тіло вібрує панікою
а це придививсь невже видихає мій  сусід
Степан ти ще живий
без завзятих міцних сил
бачите дядько як наш світ пливе у лунь
а в твоїх очах тепер постали знищені міста
шумить у вухах рахітне вогняне небо війни
я бачу чорну ріллю вкриває мертвий ячмінь
уламки залізобетону вкривають надломи
у сірому попелі пшениці після удару ракет
чую гучні громи підривів керованих бомб
набатом резонують у серці ритми війни
мій простір пробитий пронизливим гуком
підсвідомість пронизана арсеналом лих
мій жар у тілі не витримує вогонь війни
моє нейтрино вже не вражає глибину життя
нервовий акорд нестримно
заціплює душу еге ти в міцних
лещатах гнітючого свавілля
тікаю від фальшу імперії зла як щасливий
тікаю від своєї смерті неначе холоп від імперії
чую крик болю божевільного усі застигли
в чорному димі серед завалів побитий пес
згасають зорі в очах каламуть роїв на межі
чую лихий свист навали ракет над головою
мій злам заціпенів у суворому співі дронів
обривається набат барабаного бою гармат
тріщить по швах горизонт і рветься моє тіло
спалахи вільної лави від  бунту духу і волі
я задихаюся у чорній бурі дух вириває мене
кат тебе взяв відлунням гори і переселяє
якийсь богатир тебе піднімає на стіну вогню
я вже воскресаю із болю нашої паноти
і стаю першим світлом в холодну пору зими
я у темряві ночі пробуджуюсь із крові живий
раптом серед тіней проявився баламут
як тяжко копирсає його душа у все на світі
піддурили нікому ні дня як вітром в обличчя
надіє де ти та і як же що в його
тепер не всі дома розпаскудився дід
набив добре свої ноги руки тулуб голову
не можу взяти внука на плечі
чи з ґлузду з'їхав