Проміння у цвіті заміряних яблунь,
Між снігом і градом - хвилина весни,
Між небом і мною - полотна безбарвні
І гори, укриті рядном полонин.

Я чую, як гупає каменем річка,
Вона поділяє слова на склади.
Вирізьблює краплями кола й насічки.
Вода у граніті лишає сліди.

І мова прозора й стрімка у струмочку
В широкий біжить, говіркий океан,
Усі перешкоди й загати розтрощить
І буде спокійна, як зранку лиман.

Пливу крізь туман, піднімаючи весла,
Краплини римую з суцвіттями слив.
Тримається поки склепіння небесне,
Ромашки словами з землі проросли.

Слова забуваються та воскресають,
Знов Сиріус промені стрілам шле.
Сфінкс загадку людству нову загадає,
В ми зі струмком поговоримо ще.