Дівчинка-Пустота гарна і мовчазнА
підійде, бувало стиха-збоку
сяде поруч
або на гілку вишні з дитинства,
залізе, сама,
і дивиться... і почина….. – !
потиху співати свої мовчання
і гаптувати суцільнопрозорим                                                  
по верху суєтливих
різнокольорових полотен
витканих клопотами віків,
поки не вкриє їх сповна,  
…танцює вкруг них
танок непорушності ….і всі
та все, що непотрібно,
навколо поволі зника  і ... я,
разом з ними зникаю й сам,
лігши на пухкі її, безколірні ковдри і подушки –
стаю  не..ді…я….ння  … а вона –
вже поряд і мої обійма –
спокої, що були щойно руками, грудьми
– своїми зорями,
зниклими назавжди, Бозна-коли, …
і зливаємось ми
у нерухомість невідчутних кохань –
поза межами віхол дійсності,
на невагомостях-берегах….    

І, ти знаєш, у цій пустоті
після стосотої вічності
раптом війне
запахом трави на вологій землі
і блИсне спинкою мураха
що тягне на собі майбутні дощі і сонця жарини
і пахнучий водою та вітром сніг
першої у цій вічності весни і найсамогопершого серед віків літа….