Авторський переклад з російської


* * *

Земля була вся в снігу.
Біла-біла.
І таке ж небо.
Та між землею і небом
Не було кордону.
Але була різниця.
Тільки в тім,
що земля –
це земля,
а небо –
це небо.

Ми стояли у самому центрі землі.
Вона сказала:
«Давай підемо у небо.
Підемо-підемо
далеко-далеко,
поки не прийдемо у небо».

Я подумав,
що це було би дійсно добре –
сходити у небо;
але це ж так далеко;
можна і не дійти;
навіть точно, що не дійдеш.
Я сказав:
«Не балуйся.
Не треба».

А вона пішла.
Легко-легко.
Вона така маленька, легка.

Я пішов за нею.
Тяжко.
Глибоко потопаючи у снігу.
Бо такий великий, важкий.

Вона озирнулась і сказала:
«Залишайся на землі.
Ти не дійдеш.
Ти не віриш,
і тому такий важкий.
Ти не дійдеш».
І пішла.

Хотів бігти за нею,
але не зміг,
тому що провалився в сніг до пояса.

Я довго-довго дивився їй услід.
Вона була вже далеко-далеко.
Так далеко,
що мені здалося –
вона вже іде по небу.

А потім від неї прибіг вечір
і
нічого не сказав.

Я схолонув –
невже втратив її назавжди?

Але невдовзі від неї прийшла ніч
і сказала:
«Дивись».
І я побачив, що навкруги біла земля,
А над землею –
чорне небо.
А над самим обрієм –
зірка.
Я впізнав її.            
І швидко вибравшись зі снігу,
пішов у небо.
Легко-легко.
Не провалюючись.
Тому що був легким,
як дитина.

----------------------------------------

* * *

Земля была вся в снегу.
Белая-белая.
И такое же небо.
И между землёй и небом
не было границы.
Но была разница.
Только в том,
что земля –
это земля,
а небо –
это небо.

Мы стояли в самом центре земли.
Она сказала:
«Давай уйдём в небо.
Пойдём-пойдём
далеко-далеко,
пока не придём в небо».

Я подумал,
что это было бы действительно хорошо –
сходить в небо;
но ведь это так далеко;
можно и не дойти;
даже точно, что не дойдёшь.
Я сказал:
«Не балуйся.
Не надо».

А она пошла.
Легко-легко.
Она такая маленькая, лёгкая.

Я пошёл за ней.
Тяжело.
Глубоко утопая в снегу.
Ведь такой большой, тяжёлый.

Она оглянулась и сказала:
«Оставайся на земле.
Ты не дойдёшь.
Ты не веришь,
и потому такой тяжёлый.
Ты не дойдёшь».
И ушла.

Хотел бежать за ней,
но не смог,
потому что провалился в снег по пояс.

Я долго-долго смотрел ей вслед.
Она была уже далеко-далеко.
Так далеко,
что мне показалось –
она уже идёт по небу.

А потом от неё прибежал вечер
и
ничего не сказал.

Я похолодел –
неужели потерял её навсегда?

Но скоро от неё пришла ночь
и сказала:
«Смотри».
И я увидел, что вокруг белая земля,
а над землёй –
чёрное небо.
А над самым горизонтом –
звезда.
Я узнал её.
И быстро выбравшись из снега,
пошёл в небо.
Легко-легко.
Не проваливаясь.
Потому что был лёгким,
как ребёнок.