* * *

Увійде нечутно подихом духмяним;
огорне ласкавим і м'яким дурманом;
спустить срібні хмарки, що землею підуть
і ховати будуть у тумані біди;
та накаже гнати їх подалі вітру
й винести за обрій на небес палітру;
прийде час - на небі назбирає хмари
і почне між ними затівати чвари;
хмари вмить проллються сірими дощами,
сміючись, сама їх поверне до тями;
отакі у неї балощі й сваволя
(якщо дощ, то плащ є та і парасоля);
сонця сяйвом ніжним стане обіймати,
нібито пестлива і дбайлива мати;
скине долу шати різнокольорові
і мене поглине у своїй любові.
Стільки літ минуло, та кохаю й досі
я золотокудру чарівницю осінь.