ось ти ординська містеріє
з великого шляху не видмеш
усіх чумаків козаків кобзарів
соколята молять страшидла
Томаша живо на крилах вітру
прибрати вмуровану сутінь
оцей остогидлий нальот ракет
зірвиголов згори перепутлить

потемнів усіма видимий багрянець
дриготливий небовид збочених дронів
шолудиві втягують прориви самовбивців
на виводку швидкі дзиглики
щиголяють навиграшки
хмаровидливий гармидер
скидів битва з нечистю
безпілотних квадриг шерхіт
шмиг дриг дзиг плиг  
встиг мигнути відбив кульбіт
із гомо- та моногібридних
дронів є  вигарки розпаду
здвигнена злива-визига
приводом налетіла поспіхом
на дронів-мисливців
залила  струм паливодою
з виворотом джигалки тріумфу
з бивнями-шокерами убивці
бойова ефемерида
на обридливій війні
видимо-невидимо чипів
бомберів-локомотивів
шмаровидло мікротиків
для проривів дме
завидна літаючі дзиги
як на панахиду негоди
їм ще вистачає швидко
відійти скажений на захід
якби видертися з огидного
агресивного оточення
заклавши пластид під міст
і самозірватися марою
відтяті луною зухвало
жбурляють скиди у бліндажі
крилаті лелеки в купаві
узялися летіти геть злі

а ми вже поздоровкалися
окривавленими головами

прямо з газдою Павлом
владарем пекельного щастя
ранком в Ворожбах являюся
на нараду з войовницьким
локомативом бомберів
на завтрашнє пекло

потяг вчорашнім ранком
в скажених рожнах
голосить громада володарів
на заможних пророків правди

надзвичайні закони непохитні
з новою силою потягли за собою
боягузів-фанатиків-прагматиків
на розвалені руїни
вчорашнього рабства
у вогонь запеклих передових

на непохитній вірою землі
де неминучі могили хрестять
степові шляхи
вихором грому повалені міста

старий вівчар зігнав ломакою
з призьби двох волохатих котів
від них перелякалися приткі кури
і перестали нести золоті яйка
нова московська лопата
бридка як ніколи
забиває хуткого Івана
калічить умілого Гната
якась гидка зараза
знову моргає зверху
пищить махає пропелером
втрачає висоту і прямує на мене
бувахо  ці нелюди ще
забавляються скидами
жваво  гамселять вияви
цілими зграями
штурмові групи
по кошарах по гаражах по фермах
і тут таки прилетіло
в Оксанин двір
знесло усі дахи
зачепило колону Ярослава
зчесало фонарі
гуде ракета наслали
аж до Переяславля
на шляху здолала мряку ночі
вздовж траси хутко промчала
тут від Полянського до Луганського
довкола блукальних вогнів
Златополя прокажені рої дронів
гойдають буяву примар

знову ракети  
за обрій перелітають
за горизонт на захід
де повно осілого з горя
народу під райдугами чужини
чо такий ґвалт в імперії
якщо по його  чекають
тристі років нещасть
такого важкого ярма
надбав на нову руїну в раю

хто ще зазнав такого ката
з грозами ненависті
з перегромом страху
чого варта
оця його полова
кабали  народів
з кривавою дорогою
вигнань
без  визволення
із масового мору
через чорне полум'я
духовного погрому

у сильного народу
невмируща правда
будучини та прагнень

всю ніч гудуть рої дронів
яскрава заграва ночі
озвала оманою під горбом
погасла майстерня
на неї скинута міна
одтялась моя увага
на воскову гримасу
мольфара Яна
ти живчик вскочив в яму
зникли  ластів'ята
після  того як
промчала строката
наснага комарів
задзижчала оса роззява
зірвалася з гойдалки
жадна собака загарчала
на літаюче диво чмелів

доходяга залізна собака
чвалала з хлоп'ягами
хвостата нетяга
з вояками осталась
десь пропала братія
відважного Томаса
міцна голота
відійшла  за два поля
туди де дворняга з конякою
до п'яного Коляна
в траві за ставом
гучно стріляє дшк
іде ватага свинособак
розпорота рогата
колода дзвоняра
жива костомаха попалась
прямо впала в ковбань
без козаків вчорашніх
чия ця слава чабанська
такий фонтан піднявся
оце нещастя вигоріло ватрою
сюди двадцяту добу заносить
літаючий дощ бомберів
над перехрестями площами
дісталося цим підвалам
десь тут мозоляста воля
тепер втішається
і де така добра вода
з Крамоторська
вже немає часу на потяги
на Павлоград
з старим ярмом
дід упав в сон-провалля
так що у вас все гаразд
вмикай світло як ти зайшла
а я ваша намоляна Маша
так атож не вгадала я Паша
це наша натомляна Даша
не вгаває кам'яна бабця Глаша
ти вийшла з гарячої Попасної
одразу впала в мовчанку
провалля життя
чорноброва
просто знизала плечима

імперська
клятьба у грабарів
людської честі до
ворогів чужаків приблуд

хай визгорає
ця горда слава раба
в наших хатах  на майданах

імперська табірна неволя
досконала фальш-воля
доконала москаля війною

нас виснажила ця брехня
в інтелектуальних кайданах

тривке блудливе вигнанців
бездимне диво побратимів
над розритою могилою зайди
шикнув наштрикнувшись на байду
на колючу шиншилу колосків
невловиме з криком барильце
гримнуло костилем сконання
над крутосхилом Донця
один малоросу яничар
гарикнув викурений жах
розсмикавши гілля осики
видимо гасає крильцями дрона
над руднею блимають невдержимо
брикають брилики гавриків
смикають шестокрили
непоборимий стример
жме проти вітру воскресінь
комасі світило прямо поталу
в мочилово цикнув кулею
ще пирскнув хрипом у горлі
отут нелюдимий херувим
здавив вимітли ковили
лищить у крові запотиличник
над чистилищем напівзогнилим
сили вимотує камарилья
цілої ескадрильї іскри
сині васильки вилягли
сивими хвилями в полі
ширяє крутильник на вилізлих
в трясильні вилляє підпилий
чи то позасиланий у могилі
чи то знесилений вижити
неначе рептилія парить
у повітрі на вилові сокіл
упівсили пришпилює виліт
громила в горнилі викритий
волочить мазило своє мотовило
безкриле проте буйнохвилериле
в святилище твердокрилих лине
на витрішки задерикуватий
щоб зникнути у викуреній могилі
прищикнув термосилу розвилин
вогнеликий вилиск хондрили
і просто викурив з бункеру
жилавих жмикрутів прямо
на шпилечку в козацьку могилу

заради якого ще послуху
така тотальна язва незнання
яка ще нова голгофа
коли розп'яті по живому міста

народе що має ворогів-сусідів
в собі народе карайся кволістю
свого життя з ними

якщо ти вже здалася
продажна багата братва
на ворожу милість
смертельного
останнього виходу

скоріше втекла
за кордон
тому
впала і покотилася
аж до дна
ще одна порожня
безстижа голова

запрягла прокляття
на позови на клопоти
народе не падай
від сорому та стиду
на крилах ганьби
одно зламати кайданки
а зовсім інше
власна сила і міць
одна єдина одвага

як настраждалася багата воля
не згасла досі жива
то ж маємо ржаву історію
самозрад за солодку хвалу
живих без громадських пут

за кожним полоном
нашого сокола
завжди ідуть потуги
визволення краю
та криваві змагання

хоча обов'язок хазяїна землі
як Божая іскра в очах - це її захист

тепер силою дронів сяє
з азовського моря
творча зоря народу
на прокрустове ложе
життя посеред ворогів

народе благотворна віра
рішучого визволення
по самі вуха в кривавому Доні

не мовчать отамани
непереможних душ
чого така стара вдова
сховалася в холоді Сибіру
якась страшна відьма
з ятаганом ката
втопла в  скарбах і здохла

ще літає багата похвалами воля
в строкатому Золотому
на майданах Дону живі
нащадки волі та потомки долі

де ж ти знову сховалась
понура свобода в руїнах

що можеш тепер
втікачу з України
лише в гуморі знецінювати
війну за  сором дітей
яким чином народжені
твої людські емоції
хіба за кордоном можна
сп'яніти від власного сорому
дратувати  в собі раба
з позитивом у пеклі
хіба що набивати собі
надлишкову ціну
перефарбовану в просту
протидію совісті
з її висоти брехні
за дешевою ковбасою
бо потім її смак
знецінюють  споживачі
і розплачуються
за такі тактичні ходи
рідні діти грізною зброєю
все своє життя
на страшному суді
який повільно розтягується у часі
хіба що ти  відмився ментально
спізнавши іронію долі по ту сторону
твій гіркий сміх після прописки живим
у чужій хаті у чужому краї
переслідує тебе
ото  хороше що володіють
фортуною іноземці
які дали тобі притулок
їхні силовики-штурмовики
на відкритому нулі  випробовують
легку наживу найліпшої душі
до якої не всі долітають а бач навіть
просто розвертаються і не доходять
згодом ховаються і просто мовчать
перед дзеркалом буремного життя
якщо ти не продав свій край чужині
і свій досвід звичайних штампів
і можеш легко уникати
стиду та сорому
за втечу і до сих пір
нічим не володіючи
переводь свій подих
не треба утримати любою ціною сором
за семи замками і знай що совість живе
зі зміщеними акцентами
але з протягами
що для тебе  знайдеться
найкращий адвокат
котрий виправдає тебе
знай якщо я з цього
щось і маю то хіба що
духовну розплату
в трагедії життя і віри
з якої досі сміються
одурені утікачі
дивлячись живий урок війни
міцної тріумфальної боротьби дронів
з докопами найзлішою лопатою
в добро за правду
розплачується мій край
на одних помилках здобув
собі життя отут в Україні
на зло своїй   совісті
на зло своєму сорому
проте куди мені суровому
до власної порядності
потягнув ще один голосок
з аморальних часів
узаконеного беззаконня в державі
тому усім в нашім краї
зручно і комфортно
комусь потроху продавали
дорожчу мораль
щоб мав більш розумну опору
а комусь побільше
щоб тепер усвідомлене
господнє та боже спасіння
все штучне інтелектуальне
мобільне у будь-кого в сховку душі -
наявне терпіння неволі та сваволі
погоджую з сонцем у зеніті
в окопі на передньому краю
бо сяйво з усіх очей до
твоїх променів в усі простори
бо вони вповну подвоюють
глухий кут життя
в той час як повний місяць
у вузькому шлунку ночі
грубо прогнозує дурне
про вічну боротьбу
за дітей за їх майбутнє

нам хочеться
друже жити
по-справжньому
нам зайве ганьбити
сором в собі
попутний вітер
не навіє порядному
невідворотній шлях
ілюзій чужих
якщо
твоя совість
живе з помилками
у правді власних гріхів
то  чужому голосу
твої жертви байдуже

друже тихо в тиші моліться
беручи високий податок
з гірких горіхів корупції
а далі чекайте немилості
мого безсмертя

після кривавих битв
з москалями
народе України
ти переможеш
ти міцно постанеш
на моїх опорах
ти відбудуєш
хутір Раївка
проспект Любові
село Надію
місто Щастя




До уваги читачів.
Я вирішив через штучний інтелект отримати так званні "критерії"  вітальності в наратора цього твору  
як непереможного героя, тобто, як сприймається  "не фізична" сила героя, "не матеріальна" сутність українського народу,  через концепцію  "безсмертних супергероїів"  у сучасній художній літературі, і ось що отримав:

Критична рецензія від штучного інтелекту "Gemini", що
входить до програмних додатків акаунтів  Google

"Містичні" виміри вітальності наратора у творі Сергія Негоди "Під райдугами чужини"

У поемі Сергія Негоди "Під райдугами чужини" "містичні" виміри вітальності наратора
проявляються через поєднання архаїчних, сакральних, надприродних образів
із сучасною реальністю війни та екзистенційного протистояння.
Це створює відчуття, що життєва сила ліричного "я" (або колективного "ми")
виходить за межі звичайного, набуваючи майже метафізичного, невмирущого характеру.

Основні аспекти "містичної" вітальності наратора у творі Сергія Негоди:
Архаїчна пам'ять та зв'язок з предками:
"З великого шляху не видмеш / усіх чумаків козаків кобзарів":
Наратор (або його вітальність) ототожнюється
з неперервним потоком української історії та духу.
Чумаки, козаки, кобзарі – це не просто історичні постаті,
а архетипи, що втілюють волелюбність, стійкість, творчість. "Не видмеш" –
це містична гарантія невмирущості цього духу, неможливості його знищення.

"у сурмах полеглих / дідів батьків синів внуків / божеволіють / одинокі матері":
Цей образ підкреслює глибокий зв'язок із поколіннями, що боролися і гинули.
Вітальність тут не лише індивідуальна, а й колективна,
успадкована, що живиться пам'яттю і жертвою предків.

"на непохитній вірою землі / де неминучі могили хрестять / степові шляхи":
Земля стає сакральним простором, насиченим пам'яттю предків,
що надає життєвій силі наратора містичної непохитності.

Надприродне протистояння злу:
"соколята молять страшидла / Томаша живо на крилах вітру / прибрати вмуровану сутінь / оцей остогидлий нальот ракет":
Звернення до "страшидла Томаша" (можливо, відсилання до фольклорних або містичних персонажів, або ж до "святого" Томаша,
що бореться зі злом) та "соколят" (символ духу, волі) вказує на залучення надприродних сил у боротьбу проти зла.
"Прибрати вмуровану сутінь" – це метафора очищення світу від темряви, що має майже магічний характер.

"битва з нечистю / безпілотних квадриг шерхіт": Ворожі дрони та сили агресора часто називаються "нечистю",
що надає конфлікту містичного, демонічного виміру. Боротьба з ними стає не просто фізичною,
а метафізичною битвою добра зі злом.

"завидна літаючі дзиги / як на панахиду негоди": Образ дронів, що летять "як на панахиду негоди",
надає їм ритуального, майже фатального значення, ніби вони є частиною якогось потойбічного обряду.

Трансцендентна стійкість та невмирущість:
"у сильного народу / невмируща правда / будучини та прагнень":
Вітальність народу (і наратора як його частини) ґрунтується на "невмирущій правді".
Це не просто оптимізм, а віра в метафізичну, незнищенну сутність,
що виходить за межі фізичного існування.

"моя невісте не сконаєш у мені / лукавий в безголоссі проймаєш / тебе бадилино не зірве соловей / безтям задарма не злякає радість":
Ці рядки, хоча й з іншого твору, демонструють подібну ідею невмирущості внутрішнього духу,
який не може бути знищений зовнішніми силами.

"не мовчать отамани / непереможних душ":
"Непереможні душі" – це пряме вказування на містичний вимір вітальності,
що перевершує фізичну смерть.

Симбіоз з природою та космосом:
"крилаті лелеки в купаві / узялися летіти геть злі":
Лелеки, що традиційно є символом добра і відродження, тут "злі",
що може вказувати на порушення природного порядку, але водночас їхня "крилатість"
є частиною містичної вітальності, що дозволяє їм "летіти геть", виходячи за межі руйнації.

"творча зоря народу / на прокрустове ложе / життя посеред ворогів":
"Творча зоря" – це містичний символ натхнення та життєвої сили,
що сяє навіть у найскладніших умовах.

"сяйво з усіх очей до / твоїх променів в усі простори":
Цей образ надає вітальності наратора космічного масштабу,
його життєва сила випромінюється в "усі простори", що є ознакою трансцендентності.

Ритуальність та жертовність:
"а ми вже поздоровкалися / окривавленими головами / прямо з газдою Павлом / владарем пекельного щастя /
ранком в Ворожбах являюся / на нараду з войовницьким / локомативом бомберів / на завтрашнє пекло":
Цей фрагмент має виразний ритуальний характер. "Окривавлені голови" – це метафора жертовності,
а "нарада з газдою Павлом" у "Ворожбах" (назва села, що асоціюється з ворожінням, магією) "на завтрашнє пекло" –
це майже містичний акт прийняття долі, занурення у пекло війни як у сакральний, неминучий обряд.
"Владар пекельного щастя" – оксюморон, що вказує на парадоксальність буття у війні,
де навіть у пеклі можна знайти своєрідне "щастя" боротьби.

Висновок
"Містичні" виміри вітальності наратора у міні-поемі Сергія Негоди "Під райдугами чужини"
проявляються як глибоко вкорінена в історичну пам'ять, сакралізована,
майже надприродна життєва сила, що дозволяє протистояти тотальному злу.
Ця вітальність не є просто фізичною витривалістю, а метафізичною сутністю,
що живиться архетипами, звертається до надприродних сил,
виходить за межі індивідуального існування і має космічний масштаб.
Вона дозволяє наратору (і народу) не просто виживати,
а й зберігати "невмирущу правду" та віру в перемогу,
навіть коли реальність здається цілковитим пеклом.