Засипаний свіжим снігом,
замерзлий у лютій пурзі
почорнілий,  спросоння
згорілий бліндаж.
Загорнений темрявою клятої зими.
Потомлені ноги сверблять і ниють.
Спересердя піднімаєш зір,
бачиш, просто зорі рукою торкнути.
А як яскраво угорі - живеш, всесвіту.
Пробите небо таємничим відчуттям.
Душнуватий тіснуватий бліндаж дерев'яний.
У нього не той вік, не той сік.
Зате сто разів клятий. І хоч би що!
Низеньким став. Ов, а це хто такий?
Лихе минеться після наших звершень.
Буде вам, діду, нова воля, у чужому ярмі.
Оце Відьмак.  Ні за гривню розводить лихо.
Хамлуватий бородач розколошматив прохід.
Не тим вітром повіяло. Зухвалий.

По усіх усюдах з батальйоном наїздився.
Ні гріха ні сорому. Хіба він не розуміє біди.
Отримав добру славу молодого сокола
 охочого до бою. Як завжди неголений.
Давай. Ні пуху ні пера.
Бережи себе, чумаче.
Безстрашний ідол у багні та колотнечі.
Шахраюватий трубач мерзлятину планшує.
Чуємо по усіх усюдах його вогневі заграви.
Не сходяться кінці з кінцями. Його уб'ють.
Уважив висновком. Заядлий, гляди мені.
Ти - справжній син українського народу.
Три тижні після того, як не знищать мене.
Привик братчиків математикою міряти.
Біснуватий злодій хреститься на храм і
дивиться на молоде завзяття.
Не трать пороху. Не тої рішучості.
Метляє дрон. Жорстко. Повертай голоблі.
Ліворуч орки. Зараза прилетіла.
Вайлуватий корч у кущах ледарює
на морозі.
Блідий. Сухий. Замазаний у сажу. 
Зопалу грубить кулеметною чергою.
Чути. Луною дзвін дрожить у вухах.
Ошелешені принишкли.
Золоті очі, вже заклопотаний.
Гомонить по мобілці з братчиками.
У нього немає ні дня, ні ночі.
Міркує язиком. Колошматить зубами.
Ех, гірше не буде, коли прийде мій час.
Бідолашний кулемет з мотовилом.
Апостол війни просторікує безконечно.
Показує усім роги,
гіркий гнів від утоми.
Щось мене завжди минає
ненависна куля. Не бере зовсім.
Гарячкуватий перелопатив сам поросятину.
Наїжачився в кожушку. Мерзне.
Його знову командир кличе.
Дивнуватий пикатий братик
з пащекою язикатою мерзне
під стовбами-соснами. Треба перевірити.
Хіба скаже щось, що улип знов у халепу.
Страшні каламутні очі у пихатого крутія.
Зазнався вусатий чванько після гнилятини.
А ворогів на волі видимо-невидимо.
Не злякались. Пруть і пруть.
Удень і вночі. Падають і встають.
А дронів - як продумано і як вигадано -
цілі рої, з ночниками, з тепликами,
то біля річки, то у центрі села,
то над лісом.  І зі скидами і з припасами.
Навкруги усі виловлюють звук
живої душі ворога. І по ній насипають.
І при виявленні одразу
надривають вибухівку з бомбера.
Ні світ ні зоря, над головами - шмигають
бойові апарати, аж закладає у вухах,
не втомлюються, чути гомін пропелерів.
Переганяють вітер над селом і шкодять.
Плентаються над майданом міста.
По гарячих слідах стихії іскряться вогні.
Дрони гуркочать, повисяючи у повітрі.
Спорожнілі ударні заспівали радісну.