Авторський перклад з російської


* * *

Ліс в променях рожевих далі;
Ти, в блисках зоряних принад,
Своєю світлою печаллю
Живила тихий листопад.

І опустила покривало
Над нами ніжність. У долонь
Ти листя мертве набирала
І підкидала у вогонь.

Мій погляд, від чуття знесилий,
Беззвучним криком плив в тиші,
Неначе ці листки ожили
Й були частинками душі.

Листок, зайнявшись, жваво, радо,
Здіймався хутко над вогнем
І плавно… тихо… м'яко падав
Ажурним срібним мотилем.

Бодай, коли помру, як листя,
Від часу щастя і тривог,
Щоб вогником злетів увись я…
І сріблом ліг, скінчивши строк.

Щоб зграя птича наді мною
У сіті віт вплітала спів.
Щоб я лежав у супокої
Й всіма прожилками світив.

Щоб ліс зорею був протятий.
Щоб мир великим був… й малим.
Щоб дехто, ніжністю багатий,
Вогнем душі мене палив.

------------------------------------

* * *

Лес был пронизан алой далью;
И ты, волнуясь, как закат,
Своей прозрачною печалью
Переполняла листопад.

И опустила покрывало
Над нами нежность, – в том шатре
Ты листья мёртвые сжигала
На встрепенувшемся костре.

Мой взгляд, от чувства обессилев,
Беззвучным криком плыл в тиши,
Как будто листья эти были
Частицами моей души.

А листик, вспыхнув словно радость,
Смеясь, взвивался над костром
И плавно... тихо... мягко... падал
К ногам ажурным серебром.

Хочу, когда, как эти листья,
Умру от счастья и тревог,
Чтоб огоньком взметнулся ввысь я
И серебром на землю лёг.

Чтоб стая птичья надо мною
Вплелась в ветвей чудну́ю вязь.
Чтоб тих лежал я и спокоен,
Но каждой жилкою светясь.

Чтоб лес пронизан был закатом.
Чтоб мир огромен был... и мал.
Чтоб кто-то, нежностью богатый,
Меня в костре души сжигал.