"Діду, бідний діду" В. Лозовий

Дід сидить, на сонці гріє кості,
Окуляри темнії на носі.
Липень стигне у зеніті млості,
А навкруг життя дівчат проносить.

Ось одна кудись біжить прожогом,
Явно купу справ ще має нині.
А до справ від шиї має ноги,
Та ще й перса наче добрі дині.

Інша сіла поряд покурити,
Айкос свій стискає владно й цупко.
Навіть найвибагливіший критик
Не придрався б до такої дупки!

Діду наче рано качку й клізму,
Але тре якусь таблетку, може -
Відчуває, як лукізм з сексизмом
Літнє лібідО його тривожать.

Ось нова, у пірсінгу й татухах
З телефоном коло діда пурха.
Дзеленчить залізо в носі й вухах,
Але діду головне - фігурка!

Він сидить, не рухається навіть,
Іноді хіба всміхнеться криво,
А роки безжальними слонами
Топчуть відчуття та перспективи.

Бідний дід завис між пеклом й раєм,
Як вітрувіанський хрін Да Вінчі.
Подумки дівчат тихенько грає...
Ну а ту, в татухах, навіть двічі!