Сергій НегодаПрокляттяпоки ще будуть ці чвари в Україні поки розбрат месників у Вороновиці доколи світитиме цей жах сірих вітрів колотнеча посеред ночі у комбата галас людей на народній війні бодай цю халепу таке вічне лихо людям від безсоння невігласів Така печаль і журба накрила народна війна живодайну Україну усім нам випало перебороти епоху некрополів москви бачу як посеред хмар білу лелеку зносить чую дрижання вітру закривавлена гроза гримить перед очима з ярмом у голому степу блискає злість орди раптом замацькана мертва тиша насувається від хмар до пекла тіней бодай би цей сизий орел із злої в'язниці скоріше дістався до чорної могили рідний брате ти і мене на війні не впізнав я вийшов з яву реального Дніпра котрий відає із кривавого Дону переді мною груба завірюха від стукоту техніки з випалених міст Дніпра та сіл Дону у живому серці нові ритми з примарами привиди ненароджених в агонії звуків заливаються кров'ю брати мої і сестри мої ви ще живі після тортур мажорів у золотому раю кріпаків перед землетрусом тіла бушують перед геєною смертей геть летить імперське ярмо встигаю ще дихнути полин оце так жара від спеки з довічними муками росіє ти все ще мордуєшся від болю і геть все вигризаєш з себе блискавку наді мною крутиться неволя з ланцюгами з кормигою сибирів наразі волає мені наш поет України розбитими губами викликає на шторм і навіть й сусіди уже не моляться а наша свята Голгофа катує себе мордує тортурами власну історію моя дружина шле громовицею шурю-бурю чи знову поневолення кабала з ями вічний тягар народу сплавляють Божою рікою туди де лихоліття рабів та лайдаків з хуртовиною аж шкура тріщить на обличчі коли злітає сокіл бурею горлає мати матюки на паскуду аж трусом трясеться тіло від злоби кривава злива раптово не притомніє від психозу верещить донька лайкою на мерзоту-громовицю з бурдюком аж зуби тріщать і шквал слів у роті так напружує всі сили циклон з України вороже все ще репетуєш а син сваркою на підлоту аж цвіркотить завірюхою у вухах горлопанить батько клятьбою на нечисть аж клинить горло від ругані за шквалом кричить старезний дід волає прокльонами на наволоч аж тіпається голос аж надриваються мої нерви дрижать мої крила над густою озиминою галасує тітка на перекір холери аж кров хлеще з носа і все полохає ковил в степах гарикає прокльонами кума на негідника аж ненависть пробиває душу райдугою зіпає матюччям дядько на наволоч аж пробиває серце вистрілює зле завмирає
|
2024 © Сергій Негода |