Авторський переклад з російської * * * Неначе душа і не знала печалі, Неначе в ній вічно світанки вставали. Неначе, благаючи немічним зором, Збентеженням розпачу знов обійнятий, День чистий не падав із тихим докором У жах вогневий повечірньої плати. Неначе душа і не знала сумління, Неначе в ній вічно бузкове цвітіння. Неначе бузки пелюсток не впускали Сльозинками журно-безмовного смутку; Неначе, схилившись в безмовній печалі, Вони не старіли й не гинули хутко. Неначе душа і зневіри не знала, Неначе в ній вічне палало начало. Неначе, що після бувало: образи, Жорстокість обману, від зради – руїни І втома сліпа, що прийшла з ними разом – То все – маячня і примарності стіни. Тверезістю випливло з пам’яті мулу – Та все це було… і було, і минуло: І гинули дні у вогневім жахітті, І гинули квіти у часі невпиннім, І зрад, і обманів було лихоліття, – Щоб щастя безмежним здавалося нині. ------------------------------------------------------------ * * * Как будто душа и не знала печали, Как будто в ней вечно рассветы вставали. Как будто молящий беспомощным взглядом, Смятеньем отчаянья снова объятый, День, чистый и ласковый, вовсе не падал В красный огонь пепелящих закатов. Как будто душа и не знала сомнений, Как будто в ней вечно цветенье сирени. Как будто сирень лепестков не роняла Слезинками нежной безмолвной печали; Как будто, склонившись безвольно, устало, Цветы, вдруг состарившись, не умирали. Как будто душа и неверья не знала, Как будто в ней вечное жило начало. Как будто всё в жизни, что после случалось: Жестокость обмана, коварство измены, Пришедшая с ними слепая усталость – Лишь страшного сна нереальные стены. Но трезвостью всплыло из памяти ила – Печали, сомненья, неверье – всё было: Дни, павшие пеплом тревожных волнений, Цветы, победившие смертью усталость, Измен и обманов холодные тени, – Чтоб счастье таким безграничным казалось. |