В собачому притулку всі
мої чотири серця проживають,
торкаються носами
холодними до грат,
у очі випадковим перехожим - їхні погляди...
І їх обов'язково вІзьме хтось
собі: щаслива радісна сім'я,
старий самітник, чи
веселий працівник притулку –
гробар ....
і лише моє п'яте серце
не помічене,
весь час в найдальшому кутку сиділо,
дивилось мимо їжі, крізь грати, крізь людей, і повз паркани....
І світлого одного ранку
півпрозорого
воно втекло з притулку,
вийшло хто зна як –
щілинами між стінами й підлогою…
і в лісі житиме віднині,
на волі, без людинячих
всіх винаходів,
і без імені...
…не згадуватиме
про людей….