світло вмикається наче життя незабаром почнеться знову кров теплу як втому мов кожну кватирку знайому ми будемо разом завжди ми потім зустрінемось знову
ми проговоримо кожну помилку кожен звук вода холодна стікає з рук нам не поговорити ці пластмасові квіти на свято знань приносять з горища діти нам нікуди це життя з-під підкладки подіти
ми мали радіти та вигадка все куди нас тепер несе історія що мала закінчитись знову ми вигадали серце як змову
як мову твою незнайому натомість нам кров на оцет перетворили повітря забрало всі сили
подивись у вікно це все те що насправді любили його існування доведене все це уламки життя
все це сміття що не прибирають на зупинках громадського транспорту вся ця нестримна втома дивись ми вдома
кожна цяточка на асфальті тобі знайома кожна риска від маркеру на шпалерах ось квітка ось лабіринт ось ми у лабіринті ось ми до центру його йдемо ось яскраве чи сіре тло
стіни пошарпані все що насправді було вся любов як останнє речення прочитати не стане сил світ хитає колиска тіла
плями від оцту змиває так наче згадати хотіла