Кожен раз, як ласую шовковицю,
Що росте повз далеку стежиночку,
Я пригадую іншу околицю
Та бабусі й дідуся хатиночку.

Мені рочків не бiльше шести,
На шовковицю вліз наче білочка,
І не варто далеко повзти
Голопузим по крученим гілочкам.  

Плями з ягід на тілі як кров...
І не треба мені щастя більшого,
А під кручею стогне Дніпро,
Та не видно в нім берега іншого.